Розділ 93

Молодий чоловік, який з’явився на екрані презентації Едмонда, — фізик Джеремі Інґленд. Високий, дуже худий, із кошлатою бородою і тихою, задумливою усмішкою. Він стояв біля дошки, списаної рівняннями.

— По-перше, — добродушно і сором’язливо розпочав Інґленд, — дозвольте просто нагадати вам: ця теорія ще не доведена, це просто ідея. — Він скромно знизав плечима. — Хоча маю відзначити: якщо ми зможемо довести, що це так, вона матиме серйозні наслідки.

За наступні три хвилини фізик окреслив свою нову ідею, яка (так само як і більшість концепцій, що змінювали людські уявлення про світ) була на диво простою.

За теорією Інґленда, якщо Ленґдон правильно її зрозумів, усесвіт має одну-єдину мету. Одну.

Поширювати енергію.

Грубо кажучи, коли у всесвіті виявляються зони сфокусованої енергії, то він її поширює. Класичний приклад, як зазначив Кірш, — це чашка з кавою на столі: вона завжди охолоняє, поширюючи своє тепло на інші молекули в кімнаті, відповідно до другого закону термодинаміки.

Раптом Ленґдон зрозумів, чому Едмонд розпитував його, які існують міфи про створення світу — в усіх них були образи енергії та світла, які нескінченно поширюються й освітлюють темряву.

Однак Інґленд був переконаний, що в тому, як усесвіт поширює енергію, і є певна заковика.

— Ми знаємо, що всесвіт підтримує ентропію і безлад, — промовив Інґленд, — тож нас здивує, коли ми побачимо численні приклади самоорганізації молекул.

На екрані знову з’явилися знайомі картинки: вихор, річище, сніжинка…

— Усе це, — промовив Інґленд, — приклади «дисипативних структур» — сукупностей молекул, які певним чином організувались, аби допомогти системі ефективніше розсіювати енергію.

Інґленд швидко навів приклад: торнадо — це спосіб, завдяки якому природа вирівнює концентровану зону високого тиску, переводячи її енергію в обертання, сила якого з часом вичерпується. Те саме стосувалося хвилястої поверхні піску в руслах річок, яка перехоплює енергію швидкої течії й розсіює її. Сніжинки розсіюють енергію Сонця, формуючи багатогранні структури, які хаотично відображують світло на всі боки.

— Простіше кажучи, — провадив далі Інґленд, — матерія самоорганізовується, щоб краще розсіювати енергію. — Він усміхнувся. — Природа в намаганні створити безлад створює острівці порядку. Ці острівці — структури, які посилюють хаос системи, тим збільшуючи ентропію.

Ленґдон раніше ніколи над цим не замислювався, однак Інґленд мав рацію: прикладів цього можна побачити безліч. Ленґдон уявив грозову хмару. Коли електростатичний заряд організовує хмару, всесвіт його видає у вигляді блискавки. Отже, закони фізики створюють механізми для розсіяння енергії. Блискавка розсіює енергію хмари в землю, у такий спосіб збільшуючи загальну ентропію системи.

«Ефективне створення хаосу, — зрозумів Ленґдон, — вимагає деякого порядку».

Ленґдон замислився, чи атомні бомби часом не можна розглядати як знаряддя ентропії — маленькі острівці організованої матерії, які слугують створенню хаосу. Його осяяло: він уявив собі математичний символ ентропії і зрозумів, що він нагадує вибух, ба навіть Великий вибух — розсіяння енергії на всі боки.

— То що ж ми маємо? — промовив Інґленд. — Як пов’язана ентропія з походженням життя? — Він підійшов до дошки. — Схоже, що життя — винятково ефективний засіб розсіювання енергії.

Інґленд намалював сонце, яке випромінює енергію на дерево.