Розділ «Друга світова війна. Початок війни. Події 1939-1941 рр.»

Влітку 1939 р. радянська дипломатія мала три варіанти поведінки в міжнародних відносинах. Перший - відмовитися від підписання договору з Німеччиною і продовжити переговори з Великою Британією і Францією про колективну безпеку. Другий - продовжити дипломатичні переговори з Німеччиною, не даючи чіткої відповіді. Сталін і його оточення обрали третій, згубний, шлях - укласти договір з ворогом, намагаючись перехитрити його, одержавши перепочинок і конкретні вигоди від поділу Європи. Проте більш значними були реальні вигоди на боці Гітлера.

Під приводом захисту німецької меншини в Польщі та запобігання порушенням німецьких кордонів 1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу. З вересня 1939 р. про вступ у війну на боці Польщі оголосили Англія і Франція, проте не надали їй реальної допомоги. За кілька тижнів німці окупували Польщу.

9 вересня радянське керівництво повідомило Берлін про намір терміново зайняти ті території Польщі, що за секретним протоколом від 23 серпня мали відійти до СРСР. 17 вересня радянські війська перейшли польський кордон і фактично вступили у Другу світову війну на боці Німеччини. Без уваги залишили вимогу Англії та Франції вивести радянські війська з Польщі. 28 вересня було підписано радянсько-німецький договір про дружбу і кордони, що закріпив завойовані землі в складі СРСР.

СРСР завдяки наполегливості уклав угоду з Естонією, Латвією і Литвою та одержав право на розміщення своїх військ на їхніх територіях. А в 1940 р. ці країни було включено до складу СРСР.

У листопаді 1939 р. радянське керівництво оголосило війну Фінляндії. Незважаючи на радянсько-фінляндський пакт про ненапад (прийнятий у 1932 р. і подовжений на 10 років у 1934 р.), уряд СРСР припускав можливість збройного конфлікту з Фінляндією ще з весни 1936 р. На радянсько-фінляндських переговорах у 1938-1939 рр. керівництво СРСР висувало територіальні претензії, які відкидалися урядом Фінляндії. За цих умов обидві країни готувалися до можливих воєнних дій. Після підписання додаткового секретного протоколу між СРСР і Німеччиною (23 серпня 1939 р.) Фінляндія потрапила до радянської "сфери інтересів", що значно прискорило події.

12 жовтня 1939 р. у Москві почалися чергові радянсько-фінляндські переговори, під час яких Фінляндія знову відкинула територіальні претензії з боку СРСР. Наприкінці листопада 1939 р. уряд СРСР в ультимативній формі запропонував фінляндському урядові відвести свої війська від кордону на 20-25 км. 26 листопада радянська сторона спровокувала прикордонний інцидент, звинувативши Фінляндію в обстрілі території СРСР і загибелі кількох солдатів. Ноту Фінляндії від 29 листопада про згоду відвести свої війська від лінії кордону керівництво СРСР проігнорувало.

Уранці 30 листопада 1939 р. радянські збройні сили перетнули кордон, розпочавши війну з Фінляндією. Основні сили Червоної Армії зосереджувалися на Карельському перешийку (9 дивізій 7-ї армії). За планом радянського командування 7-ма армія мала за 8-10 днів прорвати оборону і розгромити фінське угруповання військ. Водночас 8-ма, 9-та і 14-та радянські армії мали розгорнути наступ на півночі. В цілому угруповання радянських військ нараховувало 240 тис. осіб, 1131 танк, 967 бойових літаків, 1915 гармат, фінські війська - 140 тис. осіб, 60 танків, 270 бойових літаків і 400 гармат. Незважаючи на значну перевагу в силах, успішним був наступ лише 14-ї армії на Крайній Півночі, котра просунулася вперед на 150-200 км. 7-ма армія, пройшовши 35- 80 км, зупинилася на підступах до оборонних укріплень так званої лінії Маннергейма.

Невміння і непідготовленість радянських військ наштовхувалися на ефективну тактику і високий професіоналізм фінських військ. Невдалий наступ і значні втрати змусили радянське командування розроблювати нову наступальну операцію і довести чисельність військового контингенту до 957 тис. осіб (на 1 лютого 1940 р.). 11 лютого 1940 р. радянські війська перейшли в наступ, прорвали лінію оборони і змусили фінські армії відступати по всьому фронту. За цих умов 12 березня 1940 р. в Москві представники Фінляндії підписали мирний договір, за яким Карельський перешийок з Виборгом, Виборзька затока з островами, західне і північне узбережжя Ладозького озера, частина півостровів Рибальський і Середній та деякі інші незначні території перейшли до СРСР. Фінляндія передала СРСР в оренду на 30 років півострів Ханко з навколишніми островами з правом створення на ньому військово-морської бази. Втрати сторін у війні становили: СРСР - понад 53 тис. осіб убитими, понад 16 тис. таких, що пропали безвісти, майже 176 тис. пораненими й обмороженими; Фінляндія - понад 19 тис. осіб убитими, понад 3 тис. тих, що пропали безвісти, понад 43 тис. пораненими. За цю агресію СРСР був виключений з Ліги Націй.

У 1940 р. в результаті політичного тиску Румунія віддала СРСР Бессарабію і Північну Буковину.

Отже, після вересня 1939 р. зовнішня політика Радянського Союзу активно розвивалася в руслі радянсько-німецьких таємних протоколів.

На Західному фронті протягом вересня 1939 р. - травня 1940 р. відбувалася так звана "дивна війна". Ні Франція, ні Англія, ні Німеччина не розгортали активних воєнних дій. На морі німецькі підводні човни потопили кілька військових і торговельних суден Англії, а та в свою чергу - німецьких. США із самого початку війни заявили про нейтралітет, хоча дедалі більше орієнтувалися на зближення з Англією і Францією.

Тим часом Німеччина мобілізувала великі людські та військово-технічні сили для значного розширення агресії. У квітні 1940 р. вона вторглася в Данію та Норвегію. Данія капітулювала, а опір Норвегії досить швидко було подолано.

У травні 1940 р. через Бельгію, Голландію і Люксембург, що були окуповані за кілька днів, розгорнувся німецький наступ на Францію. 5 червня Німеччина розпочала наступ на Париж, а 10 червня Італія оголосила війну Франції й Англії та розпочала наступ у районі італо-французького кордону. Правлячі кола Франції не були здатні організувати належний опір агресору, а в уряді переважали прихильники капітуляції. Англія дала згоду на те, щоб Франція з'ясувала з Німеччиною умови перемир'я, а США ще не вважали за можливе вступити у війну. Французький прем'єр-міністр Петен 17 червня оголосив капітуляцію. 22 червня в Комп'енському лісі французькі представники підписали перемир'я, за яким німецькі війська окупували Північну Францію й узбережжя Атлантики. Французький флот і авіація передавалися Німеччині.

Окупація фашистською Німеччиною країн Західної Європи значно змінила співвідношення сил на користь фашистського блоку. Тепер гітлерівська верхівка розробила план вторгнення на Британські острови, відомий під назвою "Морський лев". При цьому не виключалася можливість примусити Англію до капітуляції. Для тиску на Англію німецька авіація розпочала бомбардування Лондона та інших міст. На морі розгорнулася війна між флотами двох держав. В Африці Італія розпочала окупацію англійських колоній, проте під ударами англійських військ у травні 1941 р. італійські війська залишили останні окуповані території та капітулювали.

В умовах наростання воєнних дій відбулася подальша консолідація італо-німецько-японського блоку. 27 вересня 1940 р. було підписано Троїстий пакт. Німеччина, Японія та Італія зобов'язувалися надавати один одному допомогу, були визначені сфери впливу міжнародного панування між учасниками пактів. Після підписання пакту СРСР погоджувався на вступ до Троїстого пакту, але вимагав розширення зони радянських інтересів на Балканах і у Фінляндії. Німецька сторона на це не погодилася. Більше того, у грудні 1940 р. Гітлер прийняв остаточне рішення про напад на СРСР у травні 1941 р.

Після поразки Франції прискорилось зближення Англії та США. У вересні 1940 р. вони підписали угоду про взаємодопомогу, а в березні наступного року в США було прийнято закон про ленд-ліз, що надав президентові право передавати в борг чи в оренду військові матеріали тій країні, оборона якої визначалася життєво важливою для США. Крім того, ці дві країни визначили стратегію війни проти Німеччини, в якій розгром останньої визначався головним стратегічним завданням.

У листопаді 1940 р. союзниками Німеччини стали Угорщина, Румунія, Словаччина, а в березні 1941 р. - Болгарія, на території яких Німеччина розташувала свої війська. До блоку приєднався й уряд Югославії, проте народ країни виступив проти політики уряду і скинув його. Німецькі війська в квітні 1941 р. розпочали воєнні дії проти Югославії, а потім Греції. Разом з італійськими військами війська Рейху розпочали наступ проти англійців у Північній Африці.

У вересні 1940 р. японські війська окупували північну частину Індокитаю, а надалі мали наміри щодо Індонезії та Філіппін. Ці плани Японії не могли не зачіпати інтересів США, Англії та Голландії на Далекому Сході. Проте між США і Японією не лише не виникало воєнного конфлікту, а й навіть йшли переговори про поділ сфер впливу на Тихому океані. Разом з тим у квітні 1941 р. СРСР підписав з Японією договір про ненапад.

Радянське керівництво намагалося переконати весь світ і свій народ у правильності зовнішньополітичного курсу та міцності німецько-радянської дружби, хоча допускалися стратегічні прорахунки, безпринципність, авантюризм у зовнішній політиці. А в цей час війська коаліції фашистських держав та її сателітів окупували майже всю Європу, вели агресивні військові дії на Далекому Сході, у Північній Африці.