Розділ «6.5. Психологія відповідальності в антикризовому менеджменті»

1) суспільно значима особа (наприклад, президент, король, керівник компанії тощо);

2) соціальна група (політична партія, організація, суспільство тощо);

3) історично складені етичні, моральні, релігійні й інші вимоги. Відповідальність виступає як істотна риса особистості й відображає обсяг особистих завдань людини, тобто межі її боргу. Під боргом розуміють обов'язок особистості перед кимсь або перед своєю совістю, а під совістю - усвідомлення й переживання відповідальності.

Усвідомлення особистістю своєї відповідальності визначається цілою низкою факторів. До них належать пізнавальні, мотиваційні, характерологічні, ситуативні та інші. У процесі еволюції відповідальності виникає внутрішній механізм контролю. Суб'єкт насамперед відповідає за свої дії перед самим собою, а не перед зовнішньою інстанцією.

Види відповідальності різняться тим, що вони є формою контролю або з позицій особистості, або з позицій суспільства.

Наявність інстанцій як таких є важливим чинником, що регулює не тільки індивідуальне, але й громадське життя. Кількість інстанцій, перед якими людина несе відповідальність, досить велика.

Психологічною передумовою відповідальності є можливість вибору, тобто свідомої переваги певної лінії поведінки. Вибір може здійснюватися в ускладнених умовах, наприклад, у конфліктних, де зустрічаються інтереси окремо взятої особистості, групи людей або суспільства.

Для особистості особливу значимість представляє проблема вибору свого "Я". Тут саме й виникає проблема "бути, або не бути" або "бути або видаватися". Для людини "бути" означає бути людиною, відстоювати свої життєві позиції й нести за них відповідальність Вибір "видаватися" означає відмову від відповідальності.

Відповідальність вважається найважливішою властивістю особистості. Якщо мова йде про прийняття соціальних норм поведінки, то звичайно говориться про соціальну відповідальність особистості. Особливість її полягає в тому, що її об'єктом є соціальні норми й рольові функції. Суб'єктом контролю може виступати як сама людина, так і її соціальне оточення.

Людині властиво приписувати відповідальність або зовнішнім силам (випадку, долі тощо), або власним здатностям, прагненням. Залежно від цього формуються певні стратегії поведінки людини, які укладаються в рамки поняття "локус контролю", уперше в психології позначеного американським психологом Дж. Роттером .

Локус контролю вважається стабільною рисою особистості. Суб'єктивний аспект відповідальності вивчається в рамках дослідження каузальної атрибуції, принципи якої сформулював соціальний психолог Хайдер. У рамках його теорії розглядається локус каузальності. Згідно з поглядами Хайдера, сприймаючи будь-яку подію як причинну, суб'єкт приписує локус причинності або певній діючій особі, або зовнішньому середовищу. Наслідком цього сприймана людиною подія вважається функцією двох діючих сил: впливу оточення й особистісних ресурсів людини.

Відомі два класи атрибутивних помилок: мотиваційні й фундаментальні. Мотиваційні помилки виражають упередженість суджень особистості (наприклад, асиметричне приписування результатів діяльності в такому вигляді: успіх - собі, своїм здатностям, зусиллям, а невдачі, труднощі розв'язуваного завдання - обставинам, невдачі).

Усвідомлення відповідальності - це, насамперед, відбиття в суб'єкті буття соціальної необхідності, тобто розуміння змісту чинених дій і наслідків.

У підсумку, атрибуція відповідальності породжується життєвою необхідністю оцінювати результати діяльності, а також визначати рівень успіху або невдачі, накладати стягнення тощо.

Відповідальна поведінка особистості пов'язана, головним чином, із ситуативними, когнітивними факторами. Позитивні форми поведінки управляються найчастіше "особистими нормами", обумовленими як само-очікування індивіда, що виникають із соціально поділюваних норм.

Особисті норми поведінки безпосередньо пов'язані з образом "Я". Альтруїстичні вчинки робляться людьми тому, що вони стали внутрішніми нормами поведінки і зобов'язують людей діяти так не заради вигоди або визнання, а внаслідок самооцінки таких дій.

Поняття відповідальності безпосередньо взаємодіє з поняттям "самостійність". Коли рішення ухвалюється особисто суб'єктом дії, то на нього лягає вся відповідальність. Відповідальність девальвується в групі.

Однією з форм правового й морального забезпечення соціальної активності особистості є відповідальність за бездіяльність. Людина повинна почувати себе відповідальною не тільки за зроблене нею, але й за те, чого вона не зробила, хоча зобов'язана була це зробити. Колективна відповідальність, з погляду західних фахівців-психологів, "розмиває" індивідуальну відповідальність, що, в остаточному підсумку, призводить до безвідповідальності.

Практикою доведено, що деякі керівники використовують групове прийняття рішення для того, щоб уникнути відповідальності або розділити її із членами групи. Тому дуже важливою в практиці управління є персональна відповідальність керівника за прийняття або неприйняття якого-не-будь рішення.

Професійна відповідальність вимагає постійної психологічної готовності до виконання конкретних дій. На певних посадах, у тому числі й керівних, відповідальність буває головним джерелом психічної напруги протягом усього робочого часу.