Апарат Гольджі (комплекс Гольджі, пластинчастий комплекс) представлений сукупністю цистерн, пухирців, пластинок, трубочок та мішечків. При світловій мікроскопії він має вигляд сіточки. Найчастіше апарат Гольджі складається з трьох мембранних елементів: сплощених мішечків (цистерн), що з'єднані між собою каналами, пухирців, вакуоль. Кінці цистерн розширені. Від них відокремлюються пухирці і вакуолі, які оточені мембраною і містять різні речовини. Більшість мембранних пухирців має діаметр 50-65 нм, а діаметр великих вакуоль становить 66-100 нм. Частина вакуоль містить гідролітичні ферменти і є попередниками лізосом.
Найбільш широкі сплощені цистерни спрямовані до ендоплазматичної сітки. У цистернах продовжується синтез полісахаридів, утворюються комплекси білків, вуглеводів і ліпідів, які транспортуються з одних цистерн в інші. В апараті Гольджі завершується формування продуктів синтетичної діяльності клітин. Мембрана цистерн утворює вирости, куди переміщуються різні речовини. Від виростів відокремлюються пухирці, які рухаються в різних напрямках у гіалоплазмі. Частина пухирців підходить до поверхні клітини і з них виводяться в міжклітинний простір синтезовані речовини.
Ділянку комплексу Гольджі, куди надходять речовини з ендоплазматичної сітки, називають цисцистерною, протилежну – транс-цистерною. Тобто комплекс Гольджі структурно і біохімічно поляризований. У напрямку від цис-поверхні апарату Гольджі до транс-поверхні збільшується товщина мембран від 6 до 8 нм, а також вміст холестерину і вуглеводних компонентів у мембранних глікопротеїнах.
У процесі утворення пухирців витрачається значна кількість матеріалу мембран, тому збирання біологічних мембран є ще однією функцією комплексу Гольджі. Цс збирання відбувається з мембранних елементів, що надходять з ендоплазматичної сітки (рис. 5).
Положення комплексу Гольджі в клітині зумовлене її функціональною спеціалізацією. У секреторних клітинах ця органела розташована між ядром і їх апікальною поверхнею. У клітинах ендокринних залоз, секрет яких виводиться у кровоносні капіляри, численні елементи комплексу Гольджі розташовані у периферійних відділах гіалоплазми. У гепатоцитах (клітини паренхіми печінки) структури апарату Гольджі розташовуються групами: одні – біля жовчних шляхів, інші – біля судин. У плазматичних клітинах (при світловій мікроскопії) пластинчастий комплекс займає світлу зону біля ядра, оточений гранулярною ендоплазматичною сіткою і на її базофільному тлі виглядає як “світле подвір'я”. Завжди поблизу комплексу Гольджі концентруються мітохондрії.
Лізосоми, що відокремлюються від комплексу Гольджі, називають первинними. Кожна лізосома є мембранним пухирцем діаметром 0,4-0,5 мкм, у якому міститься понад 60 видів різних гідролітичних ферментів у неактивоваиому стані (протеази, ліпази, фосфоліпази, нуклеази, глікозидази, фосфатази, у тому числі кисла фосфатаза). Молекули цих ферментів синтезуються на рибосомах гранулярної ендоплазматичної сітки, які переносяться транспортними пухирцями в комплекс Гольджі.
У клітині лізосоми формують лізосомний простір, у якому підтримується кисле середовище (pH коливається в межах 3,5-5,0). Мембрани лізосом стійкі до власних ферментів і захищають цитоплазму клітини від їх руйнівної дії. Ця функція забезпечується особливим розташуванням молекул у лізосомній мембрані. При ушкодженнях лізосомних мембран порушується її проникність, що призводить до активації ферментів і деструктивних змін клітини, аж до її загибелі.
Функція лізосом – внутрішньоклітинний лізис (перетравлювання) високомолекулярних спо-
Рис. 5. Будова секреторного шляху і відновлення мембран
лук і часточок. Це можуть бути власні органели або включення, а також часточки, що надійшли в клітину ззовні шляхом ендоцитозу. Такі часточки оточуються мембраною і називаються фагосомами.
Процес внутрішньоклітинного лізису (перетравлювання) здійснюється в кілька етапів. Спочатку первинна лізосома зливається з фагосомою, і такий комплекс називають вторинною лізосомою (фаголізосомою). У вторинній лізосомі ферменти активуються і розщеплюють полімери, що надійшли в клітину, до мономерів. Продукти розщеплення транспортуються через лізосомну мембрану в цитозоль. Неперетравлені речовини залишаються в лізосомі і можуть зберігатися в клітині дуже довго у вигляді залишкового тільця. Залишкові тільця є включеннями. Можливий і дещо інший шлях перетворень: речовини у фагосомі цілком розщеплюються, після чого мембрана фагосоми розпадається.
У процесі життєдіяльності в клітинах постійно відбувається перебудова структур, починаючи від молекул і закінчуючи органелами. Поблизу ушкоджених або таких, що потребують заміни, ділянок цитоплазми, зазвичай біля комплексу Гольджі, утворюється півмісяцева подвійна мембрана, що росте і оточує ушкоджені зони. Потім ця структура зливається з лізосомами. У такій аутофагосомі відбувається лізис захоплених структур.
Вторинні лізосоми можуть об'єднуватися між собою, а також з первинними лізосомами. Тоді виникають своєрідні вторинні лізосоми – мультивезикулярні тільця.
У деяких випадках неперетравлеиі залишки часточок накопичуються в лізосомах, що призводить до їх “перевантаження”. Тоді иеперетравлені залишки шляхом екзоцитозу виводяться в міжклітинний простір, а це може призвести до деструктивних змін оточуючих клітин.
Пероксисоми (мікротільця) є мембранними пухирцями діаметром 0,2-0,5 мкм. Як і лізосоми, вони відокремлюються від транс-цистерн комплексу Гольджі. Є дві форми пероксисом. Невеликі пероксисоми (діаметром 0,15-0,25 мкм) містять дрібнозернистий осміофільний матеріал і морфологічно майже не відрізняються від первинних лізосом. Великі пероксисоми (діаметром понад 0,25 мкм) є тільки в клітинах деяких органів (печінка, нирка). Для них характерна кристалоподібна серцевина, що утворена ферментами у концентрованому вигляді. Біля пероксисом можуть розташовуватися й інші мембранні мікротільця діаметром від 0,5 до 10 мкм, що містять різні ферменти.
Пероксисоми містять ферменти: нероксидазу, каталазу й оксидазу D-амінокислот. Пероксидаза бере участь в обміні ліпідів, холестерину, пуринів, а також перекисних сполук, зокрема перекису водню, що токсичний для клітини. Для біохімічних реакцій у нероксисомах використовується молекулярний кисень. Пероксисоми нейтралізують багато токсичних сполук, наприклад, етанол.
Немембранні органели. До немембранних органел належать цитоскелет, клітинний центр і рибосоми.
Цитоскелет включає мікротрубочки, мікрофіламенти і проміжні філаменти.
Мікротрубочки (див. рис. 1) пронизують усю цитоплазму клітини. Кожна мікротрубочки являє собою порожнистий циліндр діаметром 20-30 нм. Стінка мікротрубочки має товщину 6-8 нм. Багато мікротрубочок розташовані радіально до центріолей. Мікротрубочки утворюють опорні структури цитоскелста. Частина мікротрубочок розташовується відповідно до сил стиснення і натягу, які діють на клітину. Тобто така конструкція цитоскелста відповідає принципам біомеханіки. Особливо це помітно в клітинах епітеліальних тканин, що розмежовують різні середовища організму. Мікротрубочки беруть участь у транспорті речовин у середині клітини. Структура стінки мікротрубочок може змінюватися в залежності від факторів впливу на клітину.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Анатомія людини» автора Головацький А.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Цитоплазма“ на сторінці 2. Приємного читання.
