У жировій клітині, що розвивається, органел більше, ніж у зрілій. Є декілька крапель (пухирців) жиру, кожна з яких відділена від цитоплазми тонкою внутрішньою мембраною. Ззовні мембрану вкриває система тонких рівнобіжних меридіально розташованих філаментів. Елементи агранулярної ендоплазматичної сітки у вигляді коротких трубочок і пухирців також оточують краплі жиру. Адипоцити поглинають жирні кислоти, гліцерофосфат і синтезують із них тригліцериди. Необхідний гліцерофосфат утворюється жировими клітинами в процесі метаболізму глюкози. Тригліцериди можуть синтезуватися також із глюкози й амінокислот.
В процесі виділення адипоцитами жиру назовні краплі жиру зменшуються або навіть зникають з цитоплазми. Вивільнені жирні кислоти надходять у кров, зв'язуються альбумінами, транспортуються і поглинаються іншими клітинами, а потім використовуються як джерело енергії.
Жирові включення вимиваються з клітин спиртами під час виготовлення гістологічних препаратів, тому цитоплазма жирових клітин виглядає комірчастою або містить велику світлу порожнину. При фіксації тканин розчином формаліну, фарбуванні Суданом III і гематоксиліном видно скупчення жирових клітин, які розташовані, як правило, вздовж кровоносних судин.
Багатопухирчаста жирова клітина – полігональний адипоцит бурої жирової тканини має невеликі розміри, містить кругле ядро, яке розташоване в центрі, багато великих мітохондрій, жирових пухирців, оточених мікрофіламентами, а також нечисленні елементи гранулярної й агранулярної ендоплазматичної сітки. Плазмолема формує безліч піноцитозних пухирців. Багатопухирчастий адипоцит оточений власною базальною мембраною, укріпленою ззовні сіткою з ретикулярних і колагенових мікрофібрил.
Періцити (перикапілярні клітини, або клітини Руже) розташовані ззовні від ендотелію, у середині базальної мембрани капілярів. Псрицити – цс клітини, що мають відростки, які контактують з еидотеліоцитами. Вони передають останнім інформацію про накопичення або втрату ендотеліоцитом рідини. Це призводить до розширення або звуження просвіту капіляра. За будовою перицити подібні до фібробластів, але в цитоплазмі перицита значно більше філаментів, а на цитоплазматичній поверхні плазмолеми є щільні тільця.
Пігментні клітини (меланоцити) містять включення пігменту і розташовуються в епідермісі шкіри. їх особливо багато в епідермісі зовнішніх статевих органів, у райдужні і власній судинній оболонці очного яблука, у м'якій мозковій оболоні. Пігментні клітини мають зірчасту форму і містять численні зерна ендогенного меланіну. При світловій мікроскопії видно клітини неправильної форми, цитоплазма яких заповнена чорно-коричневими гранулами пігменту меланіну. Ядро на цьому фоні виглядає світлим, має інвагінації. Більшість пігментних гранул має розмір 0,3-0,7 мкм, іноді до 1 мкм, і оточені мембраною. Гранули розташовані також у відростках клітин. Промеланінові гранули, що їх синтезує гранулярна ендоплазматична сітка, транспортуються в апарат Гольджі, від якого відокремлюються пухирці з молекулами тирозинази, і перетворюються в меланосоми (попередники гранул). Тирозиназа під впливом дигідроксифеиілалапіну утворює “зрілий” меланін, який оточує мембрана. Цитоплазматичні органели розвинуті добре, є небагато мікрофібрил. У пігментній сполучній тканині пігментні клітини з'єднуються між собою відростками, утворюючи сітку. В епідермісі пігментні клітини розміщені між клітинами базального шару і волосяними цибулинами.
На 1 мм2 поверхні шкіри припадає 1 200-1 500 пігментних клітин; у представників чорної і жовтої рас їх кількість значно більша. Колір очей залежить від кількості пігментних клітин у райдужці ока. Велика кількість тісно розташованих меланоцитів зумовлює чорний або темно-карий колір. Чим менше пігментних клітин, тим світліша райдужка.
Макрофаг – основний структурний елемент системи мононуклеарних фагоцитів, що включає групу клітин, об'єднаних спільністю походження з моноцитами крові, будовою і функцією (активний фагоцитоз і піноцитоз). До макрофагів належать осілі макрофагоцити (гістіоцити), зірчасті ретикулоендотеліоцити (клітини Купфера), остеокласти, макрофаги нервової системи, черевної і плевральної порожнин, вільні і фіксовані макрофаги лімфатичних вузлів і селезінки, вогнищ запалення, альвеолярні макрофаги.
Циркулюючий моноцит мігрує з кровоносного русла в тканини, де перетворюється в макрофаг. За добу в організмі людини утворюється 0,6-1,0×109 моноцитів, причому в циркулюючій крові їх приблизно в 20 разів менше, ніж у тканинах.
Макрофаги поділяють на вільні, які мігрують у сполучну тканину, легені і серозну порожнину, і фіксовані – осілі, котрі постійно знаходяться в печінці, кістковому мозку і лімфоїдних органах.
Для макрофагів характерна поліморфність. їх морфофункціональні особливості залежать від мікрооточення. Так, наприклад, альвеолярні макрофаги – аероби, а переважний тип їхнього метаболізму – окисне фосфорилювання. Перитонеальні макрофаги і клітини Купфера – факультативні анаероби, в яких переважає гліколіз.
Розміри макрофагів коливаються в межах 10-23 мкм. Плазмолема макрофага утворює численні мікроворсинки, складки, вирости, ундулюючі мембрани. Кількість псевдоподіїв, залежить від функціональної активності макрофага, вони забезпечують його амебоподібний рух. У клітинній оболонці є безліч піноцитозних пухирців і заглибин. Ядро кулясте або овоїдне, має глибокі інвагінації, хроматину мало (переважає периферійний гетерохроматин), однак ядерце завжди виражене чітко. Об'єм цитоплазми значно перевищує об'єм ядра. У цитоплазмі макрофагів мало елементів гранулярної ендоплазматичної сітки і мітохондрій, добре розвинений комплекс Гольджі, багато рибосом і різних функціональних форм лізосом: малі первинні, що оточують комплекс Гольджі; фаголізосоми; залишкові тільця (рис. 20). У процесі дозрівання від промоноцита до макрофага в клітині збільшується кількість лізосом, мікроворсинок, підвищується активність більшості ферментів і знижується активність пероксидази.
На поверхні плазмолеми макрофагів є рецептори до антигенів, імуноглобулінів, комплементу, опсонінів, лімфокінів, Т- і В-лімфоцитів, різних клітин, зокрема злоякісних, еритроцитів тощо.
Макрофаги синтезують низку біологічно активних речовин: фагоцитии, лізоцим, інтерферон, піро- ген, компоненти системи комплементу тощо, які забезпечують природний імунітет.
Макрофаги фагоцитують антигени, переробляють їх з корпускулярної форми в молекулярну і передають їх імунокомпетентним клітинам. Тим самим забезпечується набутий імунітет.
Завдяки активному фагоцитозу, широко використовується прижиттєве (вітальне) фарбування
Рис. 20. Будова макрофага
макрофагів за допомогою трипанового синього, колоїдного срібла, китайської туші. Прижиттєве введення барвника експериментальним тваринам дозволяє простежити участь елементів сполучної тканини, у першу чергу макрофагів, в імунних процесах. Частки барвника захоплюються макрофагами. При мікроскопії можна бачити макрофаги з чіткими контурами, які містять у цитоплазмі темно-сині гранули фагоцитованого барвника і гіперхромні ядра клітин, забарвлених карміном у червоний колір.
Для фагоцитування великих сторонніх часток кілька макрофагів зливаються, утворюючи гігантські клітини, що містять два і більше ядер.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Анатомія людини» автора Головацький А.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сполучна тканина“ на сторінці 3. Приємного читання.
