Колагену 1-го типу є 90 %. Він складається з товстих фібрил, у ньому мало гідроксиліну і вуглеводів. Колаген 1-го типу знаходиться: в товстих волокнах дерми, сухожилків, зв'язок, фасцій, матриксі кістки, у синовіальній оболонці суглобів, у стінці аорти, капсулі і стромі печінки; у білковій оболонці (склері), рогівці й радужці ока; у дентині і пульпі зуба, періодонті; у волокнах, що обплітають легеневі альвеоли; у сполучній тканині стінки кишки.
Колаген 2-го типу побудований з тонких фібрил, у ньому багато вуглеводів і гідроксиліну. Цей колаген утворює матрикс хряща. Він міститься: в драглистому ядрі і волокнистому кільці міжхребцевих дисків; у склистому тілі, десцеметовій оболонці та рогівці ока; у клапанах серця; у стійці бронхів і трахеї.
Колаген 3-го типу містить мало гідроксилізину і вуглеводів, але багато гідроксиполіну. Він знаходиться: в тонких ретикулярних волокнах сосочкового шару шкіри; у ретикулярних волокнах кісткового мозку; у тонких волокнах охрястя, волокнистому кільці міжхребцевих дисків, у стінці аорти, печінці; у дентині пульпи зубів, періодонті.
Колаген 4-го типу є складовою частиною базальних мембран і кришталика ока. Колаген 5-го тину в незначних кількостях міститься в інших тканинах організму.
Проколаген перетворюється на тропоколаген в результаті відщеплення ферментом проколагенпептидазою кінцевих пептидів на поверхні плазматичної мембрани фібробласта. Поблизу поверхні фібробласта в позаклітинному просторі молекули тропоколагену об'єднуються між собою і утворюють протофібрили, а 5-6 протофібрил, з'єднуючись між собою за допомогою бічних зв'язків, утворюють мікрофібрили товщиною приблизно 10 нм. Мікрофібрили у свою чергу об'єднуються і утворюють довгі посмуговані фібрили діаметром до 300 нм, що формують колагенові волокна товщиною 1-20 мкм. Нарешті, ці численні волокна формують колагенові пучки товщиною до 150 мкм. При цьому на всіх рівнях утворення волокон колаген має спіральну будову, що забезпечує його велику міцність.
При світловій мікроскопії видно, що колагенові волокна складаються з фібрил. При електронній мікроскопії виявляється періодичність чергування в них темних і світлих смуг.
Молекули колагену розташовані у фібрилі рядами сходинкоподібно, таким способом, що сусідні молекули зсунуті одна до одної на 1/4 довжини (64 нм), а проміжок між кінцем однієї і початком іншої молекули складає 35 нм. На поперечному перерізі видно, що кожна перша і шоста молекули колагену починаються і закінчуються на тому ж самому рівні. Таке розташування молекул створює поперечну посмугованість: темні і світлі ділянки чергуються, утворюючи періоди завдовжки 64 нм.
Процеси фібрилогенезу регулюють глікозаміноглікани, протеоглікани і глікопротеїни. Важлива роль належить самому фібробласту, який не тільки утворює компоненти міжклітинної речовини, але й створює її архітектоніку. Напрямок волокон сполучної тканини відповідає довгій осі фібробластів.
На підміну від колагенових, еластичні волокна здатні розтягуватися в 1,5 раза, а потім знову повертатися у вихідний стан. Еластичні волокна анастомозують і переплітаються між собою, утворюючи сітки, фснестровані пластини і мембрани. Еластичні волокна утворені з еластину, в якому відсутній гідроксилізин і мало гідроксипроліну, але є дуже багато проліну і гліцину. Молекули проеластину синтезуються в фібробластах і гладких міоцитах на рибосомах гранулярної ендоплазматичної сітки, а потім виділяються у позаклітинний простір. Мікрофібрили товщиною 13 мм поблизу клітинної поверхні в позаклітинному просторі утворюють петлисту сітку – каркас, який заповнений еластином. Еластичне волокно ззовні покрите мікрофібрилярним глікопротеїном. Мікрофібрили присутні й у товщі аморфного еластину. При світловій мікроскопії еластичні волокна виглядають як стрічкоподібні гомогенні тяжі, що формують сітку або фенестровані мембрани. При поляризаційній мікроскопії видно їх слабку подвійну променезаломлюваність. При електронній мікроскопії поперечна смугастість відсутня.
Ретикулярні волокна тонкі (від 100 нм до 1,5 мкм), розгалужені, апастомозують між собою, утворюючи петлисті сітки, в яких розташовані клітини. Ретикулярні волокна разом з ретикулярними клітинами утворюють каркас (строму) органів кровотворення й імунної системи, печінки, підшлункової залози та інших паренхіматозних органів, з'єднують базальні мембрани епітелію і міосимпластів з колагеновими волокнами суміжної сполучної тканини, оточують кровоносні та лімфатичні судини. При електронній мікроскопії в них виявляється поздовжня смугастість з періодом 64 нм. Ретикулярні волокна синтезують не тільки фібробласти, але й ретикулярні клітини. Кожне ретикулярне волокно складається з фібрил діаметром 30 нм, для яких характерна поперечна смугастість, як і у колагенових фібрилах. Хімічний склад ретикулярних волокон не відрізняється від колагенових, однак вони вкриті глікопротеїдами і гіротеогліканами, що обумовлює їхнє позитивне забарвлення методом PAS-реакції. Ретикулярні волокна забарвлюються солями срібла в чорний колір. Порівняльна характеристика волокон сполучної тканини наведена в табл. 4.
Фібробласти при “старінні" перетворюються у фіброцити, які майже не синтезують компоненти міжклітинної речовини пухкої волокнистої сполучної тканини.
Фіброцит – це клітина, яка має багато відростків, веретеноподібну форму і велике еліпсоподібне ядро
ТАБЛИЦЯ 4. Характеристика волокон сполучної тканини
| Колагенові | Еластичні | Ретикулярні | |
| Діаметр волокна, мкм | 1-20 | 0,3-10 | 0,2-1 |
| Розтяжність (еластичність) у % стосовно початкового стану | 5% | 150% | Майже не розтягуються |
| Світлозаломлення | Незначне | Сильне | Незначне |
| Структура | Волокна складаються з паралельних пучків фібрил діаметром 90-3000 нм | Не мають фібрил | Волокна складаються з тонких колагенових фібрил діаметром 15–50 нм |
| Склад | Багато проліну, оксипро- ліну, гліцину і оксилізину, полярних амінокислот | Багато проліну і гліцину, мало ок- сипроліну і оксилізину, менше полярних амінокислот у порівнянні з колагеновими волокнами | Подібні за складом до колагенових волокон |
| Забарвлення | |||
| Гематоксиліном і еозином | Червоний колір | Забарвлюються дуже слабо | Не забарвлюються |
| За ван Гізон | Червоний колір | Не забарвлюються | Не забарвлюються |
| За Маллорі | Синій колір | Не забарвлюються | Синій колір |
| Нітратом срібла | Не забарвлюються | Не забарвлюються | Чорний колір |
з манім ядерцем; органел у цитоплазмі мало, але є багато лізосом і аутофагосом.
У пухкій волокнистій сполучній тканині присутні клітини, що руйнують компоненти міжклітинної речовини – фіброкласти. Ці клітини за структурою подібні до фібробластів за формою, інтенсивним розвитком гранулярної ендоплазматичної сітки і комплексу Гольджі. Вони мають високу фагоцитарну активність.
Ретикулярна клітина (ретикулоцит) – це видовжена клітина, яка має багато відростків, що з'єднується з відростками інших ретикулоцитів і формують сітку. Ретикулярні клітини разом з ретикулярними волокнами утворюють строму органів кровотворення й імунної системи. Ретикулоцит має велике кругле або еліпсоподібне світле ядро, яке заповнює майже всю клітину. У цитоплазмі багато мітохондрій, добре розвинений комплекс Гольджі, є вільні рибосоми, лізосоми, пучки мікрофіламентів і часточки глікогену. Кількість органел залежить від ступеня диференціації клітини та її функціонального стану. При патологічних станах (інфекція, дія антигенів) ретикулярні клітини округляються, відокремлюються від ретикулярних волокон і здатні до фагоцитозу. При цьому клітини формують ундулюючі мембрани, псевдоподії і безліч мікроворсинок. Ретикулярні клітини мають властивість зв'язувати на своїй поверхні антигени.
Жирові клітини (адипоцити) накопичують жир. Розрізняють два типи жирової тканини: білу і буру, які утворені відповідно білими і бурими жировими клітинами – адипопитами. Зрілий однопухирчастий
Рис. 19. Будова однопухирчастого адипоцита
адипоцит білої жирової тканини – це кругла клітина діаметром 50-120 мкм, яка майже цілком заповнена пухирцем жиру (рис. 19). Невелике ядро жирової клітини зміщене до периферії, а цитоплазма розташовується у вигляді тонкої смужки навколо жирової краплі. При електронній мікроскопії в клітині добре видно слабко осміофільну гомогенну краплю (пухирець) жиру, яка складається із суміші нейтральних жирів, тригліперидів, фосфоліпідів і холестеролу. Ця крапля відтискує на периферію плоске ядро і вузький шар цитоплазми, що містить поодинокі круглі або овальні мітохондрії, елементи гранулярної і агранулярної ендоплазматичної сітки, комплекс Гольджі. Плазмолема адипоцитін (ліпоцитів) не утворює мікроворсинок, але має безліч мікропіноцитозних пухирців. Кожен адипоцит оточений базальною мембраною, яка ззовні укріплена сіточкою із ретикулярних мікрофібрил.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Анатомія людини» автора Головацький А.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сполучна тканина“ на сторінці 2. Приємного читання.
