Розділ «37»

— Ні, — заперечив він. — Я серйозно. Я постійно думаю про те, що ти розказала, і щоразу згадую історію про експеримент із мавпами. — Зауваживши збентеження на обличчі дівчини, хлопець узявся пояснювати: — Ти не чула? Ну, типу, є кімната, в ній п’ятеро мавп, під стелею причеплено гілку бананів, а під бананами стоїть розсувна драбина. Одна з мавп хоче дістати банани, але щойно стає на драбину, відкривається кран, і всіх п’ятьох обливають крижаною водою. Через якийсь час інша мавпа лізе по банани, і всіх знову накриває вода. За нею ще одна, і ще одна, і так триває, доки мавпи, втомившись від холодного душу, не починають гуртом стягувати тих, хто лізе на драбину. Потім одну мавпу вилучають із клітки та замість неї запускають нову. Вона помічає банани й намагається їх дістати, але решта налітають на неї й відштовхують. Мавпа лізе знову, її знову атакують. Зрештою вона розуміє, що дістати банани не вдасться, і заспокоюється. Потім із клітки забирають іще одну мавпу з першої п’ятірки, а на її місце запускають нову. Вона робить спробу видертися до бананів, але мавпи гуртом кидаються до неї, причому серед них і та, яку замінили першою. Поступово замінюючи мавп, отримують ситуацію, коли в клітці залишаються мавпи, жодну з яких не поливало холодною водою, але які не дозволяють нікому лізти по банани. Розумієш, про що я? Ми — як ті мавпи, яким звеліли не лізти на драбину, але вони не знають і не хочуть знати чому.

Марк сподівався, що його історія принаймні примусить Соню замислитись, проте вираз її обличчя не змінився.

— Добре. Ти хочеш знати, чому сюди не можна вдвох? Чому не можна озиратися?! — Вона дивилася на нього майже люто. — Ти не перший, кому я показала це місце! Невже ти не зрозумів, коли я пояснювала, чому не розповіла Марті? Ти реально думав, що за п’ять років я не мала подруг, з якими не захотіла би поділитися? — Вона перевела подих, хапнула повітря. — Я нічого не розказувала Марті, бо задовго до знайомства з нею привела сюди подругу, що, як і ти, виявилася надто допитливою, надто безпечною, і це все закінчилося погано.

Марк ковтнув слину.

— Наскільки погано?

Соня ковзнула поглядом по морській поверхні, трохи помовчала, заспокоїлася, а тоді почала розказувати.

— На початку 2012-го в однокімнатну, що через квартиру від мене, вселилася сім’я. Тато, мама, мала. Малу Машкою звали. Ми швидко зійшлися, бо на той час на поверсі ніхто, крім нас, не жив. Ну й вона не набагато меншою за мене була. Десь на рік молодшою. Машка була трохи навіженою. Хоча мене це не харило, навіть навпаки, і на весняних канікулах я їй розповіла про це місце. Вона не повірила, думала, я насміхаюся, а потім, не сказавши ні слова, вирішила спробувати. Вона так пересрала в ліфті, що не змогла сама повернутися. Тупо не могла зайти до кабіни. Я чисто випадково знайшла її через кілька годин. Бідолаха сиділа отам, — дівчина хитнула головою в бік будинку, — під ґанком, уся в шмарклях, сіра, як земля, і тремтіла. Я якось заспокоїла її, але їхати наодинці Машка відмовилася. Я мусила сідати з нею. Ми разом зайшли до кабіни, проробили всю процедуру, все, як треба, але наприкінці замість спускатися на перший, ліфт почав підніматися та повернувся сюди, до котеджу, на другий поверх. У Машки почалася істерика. Ми спробували ще раз — те саме. За третім разом і в мене коліна затрусилися. Тоді до мене нарешті дійшло, що проблема в тому, що нас двоє. Я півгодини Машку втихомирювала, а потім іще півгодини вламувала поїхати без мене. Зрештою силою заштовхала її до ліфта. Хвилин через п’ять кабіна повернулася порожньою. Я зайшла, проїхала всі поверхи та без проблем вийшла на першому, до нашого світу. Машка лежала на підлозі під дверима ліфта й ридала, захлинаючись. Коротше, все нормально закінчилося. — Соня зиркнула на Марка. — Коли вдвох, воно не працює.

— А що стосовно озиратися? — Хлопець усвідомлював, що це ще не кінець історії.

— Машка дуже швидко відійшла. За наступні півроку ми тут кожного другого дня зависали. Це була її ідея піти до струмка, — Соня тицьнула рукою на північ (тобто в той бік, який Марк вважав північчю, бо за відсутності магнітного поля та за нерухомого світила визначення сторін світу було беззмістовним), — я б сама не наважилася. І Машка згодом стала, як ти, їй наче шило в задницю запхнули: всюди хотіла встромити носа, все їй було цікаво. Вона вже не боялася істоти з п’ятого і якогось дня заговорила про те, щоб озирнутися. Я розповіла їй про трюк із дзеркальцем, але вона не захотіла його повторювати. Сказала, що все це дурниці, вона хоче стати лицем до лиця.

У Марка спітніли долоні.

— Вона озирнулася?

Соні важко давалася розповідь і водночас було приємно спостерігати, яке враження на хлопця справили її слова.

— Вона зникла.

— Тобто зникла?

— Зникла! Щезла! Пропала безвісти! — Дівчина змахнула руками над головою. — Як тобі інакше пояснити? Це на початку жовтня сталося. Машка надіслала мені смс, що сьогодні хоче обернутися на п’ятому. Я запитала, чому сьогодні, і вона віджартувалася, типу «today is a good day to die»[29]. Я знала, що відмовляти її марно, ну і… — Соня потупила погляд, її губи ледь помітно тремтіли, — напередодні ми трохи посварилися, тож я більше не відписувала. І все, більше Машку ніхто не бачив. Я шукала її тут, у цьому світі, навіть до лісу підіймалася, не так щоб дуже далеко, та все ж… але нічого не знайшла, жодних слідів. Я не уявляю, що з нею трапилось. Її батьки заявили в поліцію, школу на вуха поставили, мене допитували через ті повідомлення, але я ні в чому не зізналася. Та блін, що я могла розповісти? Набрехала, що то все, типу, ігри. Її три тижні по всьому місту шукали, проте не знайшли. Машка тупо крізь землю провалилася.

Марк нервово погладжував нижню губу й підборіддя.

— І?..

— Що і? — агресивно перепитала Соня. — Хеппі-енду не буде. Машку до цього часу не відшукали, її батьки через рік розлучилися, мати якийсь час жила в нашому будинку, але потім кудись перебралася. Історії кінець. Завіса!

Хлопець повільно видихнув. Він вагався, чи говорити Соні, що її розповідь насправді нічого не доводить. Вона не навела жодного прямого доказу, що Машка справді озирнулася. Може, вона озирнулася, і внаслідок цього скоїлося щось непоправне. А може, її викрав якийсь педофіл. Чи вона втекла з дому й влізла під машину на глухій сільській дорозі. Чи банально втопилася, купаючись по той бік ліфта. Та що завгодно могло бути.

Соня наче прочитала його думки: зневажливо пирхнула й підвелася.