Розділ «48»

Увечері того самого дня Арсен нарешті наважився поговорити з онуком. Кілька хвилин по дев’ятій дід постукав у двері, ніяково зсутулившись, зазирнув до кімнати й тільки після того зайшов і сів у крісло навпроти Маркового ліжка.

— Ну, як ти?

Хлопчак витягнув із вух навушники та стенув плечима. Він поводився, наче під дією снодійного. Незатулене пов’язкою ліве око тупилося в діда, проте Арсен відчував, що онук не бачить його, що насправді його погляд спрямований у протилежному напрямі, всередину себе. Хлопець немовби намагався відшукати щось у місиві пошматованих думок. Старий моряк витиснув губами скупу посмішку та спробував пожартувати:

— Я вже думав, що замість окулярів доведеться купляти тобі піратську пов’язку.

Жарт видався таким самим доречним, як сміх на похороні. Арсен прикусив язика; Марк міцніше стиснув губи.

— Пробач, — ледь чутно промовив хлопчак. — Вони розбили твою установку.

Дід раптом змінився, обличчя стало сірим якимось, геть вицвілим.

— Та ну, це ж лише шматок фанери. — Він провів язиком по міцних жовтуватих зубах. — Основне, що з тобою все гаразд.

Маркове обличчя сіпнулося. На повіці під непошкодженим оком збиралася волога, проте Арсен не зводив погляду із відчайдушно зціплених, побілілих губів, уже майже чуючи крик, що завис на язиці за ними: «ЗІ МНОЮ НЕ ВСЕ ГАРАЗД!» Чоловік навіть беззвучно напнувся, передчуваючи, що хлопець зрештою не витримає, розтулить рота, вивергне той крик на нього, наче цебро холодної води… Проте спливло півхвилини, а Марк не видав жодного звуку.

Трохи згодом хлопчак озвався:

— Діду.

— Ну?

— Чому вони це зробили?

Арсен зітхнув.

— Бо ти інакший. Не такий, як вони. Багатьох це дратує.

— Але чому? Я ж нікому нічого не зробив.

Дід дивився на онука й лише зараз помітив, що зелень ніби витерлася з його очей. На той момент єдине око, яке він міг бачити, здавалося сірим.

— Я знаю. Річ не в тобі. Просто… — Арсен замовк і відвів погляд на вікно.

— …в житті таке трапляється, так? — скривившись, закінчив Марк.