Розділ «74»

На початку травня Віктор Грозан погодився на переведення до Львова. Яна попервах була не в захваті. Їй подобався Львів, але вона звикла до Рівного й не хотіла покидати подруг і роботу, де її цінували. Віктор зрештою переконав дружину, що таке велике місто відкриє перед їхнім сином більші перспективи: Марк однаково мав перейти до нової школи, то чому б не до якоїсь з елітних гімназій Львова?

«Затишна кімната» забезпечувала регіонального директора службовою квартирою у Львові, тож Грозани вирішили не продавати свою квартиру в Рівному. У ній залишався Арсен.

На другому тижні травня Віктор на кілька днів вирушав до Львова облаштовуватися, а сам переїзд запланував на п’ятницю, 20 травня. 23-го чоловік уже виходив на роботу.

Маркові про переїзд повідомили за вечерею в суботу, 7 травня. І для Яни, і для Віктора реакція сина стала несподіванкою. Вони не очікували, що він упиратиметься, навпаки сподівалися, що хлопчак після всього, що трапилося, радітиме можливості поїхати з Рівного, проте помилилися. Марк, вислухавши батьків, набурмосився. Яна поцікавилася, що не так, і зрештою лише погиркалась із сином. Хлопець пішов з-за стола, майже не торкнувшись до їжі. Він не хотів їхати, але не знав, як пояснити це батькам. Минуло достатньо часу, і спогади про розправу в шкільному туалеті вкрилися павутиною тріщин, а обрáза та пригнічення, які, гадав, гноїтимуть довіку, зблякли й тепер здавалися чимось маленьким, неважливим і крихким. Причина Маркового невдоволення крилася в іншому: раціональний розум хлопця не міг змиритися з існуванням світу за ліфтом. Хлопчак не сумнівався в істинності відчуттів: світ із мертво застиглим сонцем видавався не менш реальним, ніж той, у якому він перебував зараз, і саме тому голова буквально спухала від запитань. Звідки той світ узявся? Що він таке? Чому на п’ятому поверсі щоразу з’являється шипляча істота? Чим вона є насправді? Ким була Соломія Соль? Чому жінка розповіла Соні про перехід? Куди зникло тіло Софії Ярмуш?.. Хлопчак не хотів перебиратися до Львова, бо знав: поїхавши з Рівного, назавжди втратить можливість докопатися до істини.

З іншого боку, Марк не тішив себе ілюзіями. Хлопчак розумів, що можливість безпосередніх спостережень за світом по той бік ліфта щезла, щойно він перетягнув туди Сониного батька. Він усвідомлював, що відтепер дізнатися щось про природу того дивовижного місця можна лише від тих, хто від початку знав про його існування. А із цим була проблема. Софія Ярмуш — мертва. Анна Ярмуш — мертва. Соломії Соль уже мусило би бути під дев’яносто, тобто з великою імовірністю вона також не серед живих. Машка, Сонина подруга, зникла безвісти (напевно, мертва), а самій Соні відомо не більше за нього.

Жодної зачіпки, хоча від того не легшало. Анітрохи. Усвідомлення безвиході ще нікому не приносило полегшення.

Збагнувши, що переселення до Львова неминуче, Марк узагалі ні про що, крім світу за ліфтом, не міг думати. На певний час він повернувся до ідеї відшукати редактора чи когось із журналістів «Червоного прапора», які працювали в газеті наприкінці дев’яностих, але, добре все зваживши, відмовився від цього. Навряд чи редактор, навіть якщо він досі живий і при пам’яті, повідомить йому щось нове.

Іще тиждень після розмови з батьками хлопчак ходив сердитий і насуплений.