Розділ «51»

Арсен не надто здивувався та тим паче не став бити на сполох, коли під час третього дзвінка онукові трафаретний голос операторки повідомив, що абонент перебуває поза зоною досяжності. Дід вирішив, що онук не хоче розмовляти й просто вимкнув телефон.

О четвертій пополудні зі школи повернулася Яна. Відразу по шостій додому приїхав Віктор. Обоє по черзі запитували, де Марк, на що Арсен, надаючи обличчю якомога більш розслабленого вигляду, відповідав, що хлопчак вибрався прогулятися. Ні Яна, ні Віктор не знали, коли саме Марк пішов із дому, надворі ще було світло, а тому не хвилювалися.

Арсен почав непокоїтися, коли коротка стрілка на настінному годинникові у вітальні проминула сімку. Дід учетверте зателефонував онукові — натиснув «Відбій», щойно почув операторку, — після чого тихенько взув свої мокасини й вийшов на коридор. Він піднявся поверхом вище, підійшов до дверей однокімнатної квартири й натиснув на кнопку дзвінка.

За кілька секунд двері відчинилися та перед Арсеном постала висока жінка з тендітною шиєю, вузькими стегнами й великими карими очима. Попри довгі роки нещасливого подружнього життя, впродовж яких блиск у її очах поволі вигасав, а обличчя немовби деградувало, Ірма Марчук досі була гарною.

— Доброго вечора, — привітався Арсен. — Пробачте, що турбую. Ви — мама Соні?

— Добрий вечір. — Вона несамохіть випросталася, і чоловік помітив, як напружилися її вилиці. З єдиної житлової кімнати долинало бубоніння телевізора. — Чого вам треба?

— Я Арсен Грозан, ваш сусід із восьмого. Мій онук, Марк, навчається в одній школі із вашою Сонею. Вони однолітки. — Чоловік помовчав і додав: — Він із 8-А.

— О, так, тепер розумію. — Сонина мама зобразила посмішку, одначе вираз притлумленої настороженості не сходив з її лиця. — Що-небудь трапилося?

Арсен подумав, що навряд чи Ірмі Марчук відомо, що сталося з Марком минулого понеділка.

— Нічого. Просто Марка десь немає. Здається, вони із Сонею трохи спілкуються, то я зайшов запитати, чи ваша дочка вдома. Може, ви знаєте, де вона, бо я починаю трохи хвилюватися.

За мить до того, як Ірма розтулила губи, щоб відповісти, з кімнати вистромилася Сонина голівка. Дівчина заправила рудувато-коричневе волосся за вухо й тихо привіталася:

— Добрий вечір.

— Привіт! — стримано й тому якось непереконливо посміхнувся Арсен. — То ти вдома?

— Соня вдома, — підтвердила Ірма. Жінка повернула голову до доньки. — Ти бачила сьогодні Марка Грозана? Це його дід.

Соня спідлоба зиркнула на Арсена, швидко перевела погляд на матір, але промовчала. Вона знала, що Марк не з’являвся в школі, проте не квапилася це озвучувати, побоюючись дідової реакції.

— То бачила чи ні? — із притиском повторила мама.

— Я його не бачила, — тихо сказала дівчина.

— Він сьогодні не ходив до школи, — пояснив Арсен. — Просто десь вийшов, і його досі немає. Я думав, може, ви разом гуляєте.

— Ні. — Соня уникала дідового погляду.