Розділ «Післямова автора»

Задум «Не озирайся і мовчи» виник наприкінці весни 2016-го. За лічені місяці — значно швидше, ніж це було з іншими моїми книгами, — НОІМ розрісся до повноцінної історії. Спершу я вважав, що це буде повість. Згодом, уже обдумуючи фабулу, я захотів зачепити кілька серйозних тем, таких як буллінг, насильство в сім’ї та ескапізм, тож коли текст перевалив позначку двадцять тисяч слів, раптом збагнув, що пишу повноцінний роман.

Як завжди, всі місця, описані в книзі, існують насправді, от тільки в новобудові на Квітки-Основ’яненка не десять, а вісім поверхів, а в будинку, з якого зістрибнула Гришина, дев’ять замість дванадцяти. Розумію, що про такі відмінності не варто навіть згадувати, але пишу про них, бо донедавна був упевнений у протилежному. Мені здавалося, що на Квітки-Основ’яненка стоїть десятиповерхівка, а висотка навпроти готелю «Мир» має дванадцять, а не дев’ять поверхів. Я дуже здивувався, коли навесні 2017-го, гуляючи містом, перерахував поверхи та виявив, що помиляюсь. Описана мною 15-та школа дещо більша за реальну 15-ту школу, я також знаю, що пологового будинку № 2 1989-го ще не було, та це несуттєво: зрештою ви тримаєте в руках художню книгу. Як на мене, немає нічого поганого в географічних або часових відхиленнях, якщо вони йдуть на користь сюжету.

Я не так давно збагнув, що у віддалених від науки читачів є певний поріг терпіння, а тому намагався не перевантажувати текст науковими викладками. Я не став «розжовувати» концепцію «замерзлого» часу Браяна Ґріна, згідно з якою простір-час є чимось на кшталт нескінченної льодяної брили із жорстко вмороженими в неї моментами (для цього спочатку потрібно було би пояснити загальну теорію відносності, а також поняття «ентропії» значно глибше, ніж це зроблено в книзі), проте, на мій погляд, Ґрінове трактування часу на фундаментальному рівні найбільш вичерпне й обґрунтоване на сьогодні. Попри гадані фантастичність і філософськість, теорія Ґріна спирається на відомі та неспростовні фізичні принципи. З нею можна ознайомитись у виданні «Структура космосу. Простір, час і текстура реальності». Рекомендую.

Написання книги зазвичай самотній процес. Саме тому я вдячний дружині, яка незмінно була поряд, постійно підтримувала мене та робила все, щоб цей процес полегшити. Іноді мені здавалося, що Таня переймається книгою більше за мене. Вона підкинула чимало ідей і, поза всяким сумнівом, найбільш прискіпливо вичитувала рукопис. Навряд чи словами описати мою їй вдячність.

Окрім дружини, ще з десяток людей не лінувалися вичитувати сирий текст і детально його коментували. Їхні відгуки підтримували мене, коли я з тих або тих причин втрачав віру в цю історію. Отже, я дякую Володимирові Яковлєву, Андрієві Новікову, Тетяні Сапсай, Ельвірі Яцуті, Людмилі Середі, Олександрові В’юну, Богданові Дерешу, Святославові Кіралю та Олексієві Померенку.

Окреме спасибі Наталії Романівні Соколовській, учительці математики Рівненської гімназії «Гармонія», яка допомагала мені скласти уявлення про нинішніх підлітків, шкільну програму, особливості функціонування сучасної школи, дії шкільного керівництва в разі надзвичайних ситуацій тощо. Все, що є точного та достовірного в цій книзі, — завдяки їй. Огріхи та помилки є результатом авторського домислу або ж умисних сюжетних перекручень. Тобто описані в романі події вигадані, схожість із реальними педагогами, учнями, школами та/чи шкільними інцидентами випадкова й ненавмисна. Іще раз для тих, хто в танку: Наталія Романівна не розповідала про несумлінних медсестер, байдужих класних керівників чи директорів-мерзотників, вона лише допомагала зробити весь отой треш, який ліг в основу цього роману та є стовідсотковим продуктом фантазії автора, максимально подібним до правди.

Я також вдячний Андрію та Олі Соколовським, які відкрили мені очі на те, що в нашій країні родичі померлого можуть робити з небіжчиком усе, що заманеться (ну, майже все), а також підказали, як чотирнадцятирічний підліток лише за прізвищем міг би відшукати фотографію людини.

Як завжди, дякую волонтерам, які беруть на себе значну частку роботи з організації презентацій і виступів. Склад #MK_team на кінець 2016-го: Анастасія Соболєва, Андрій Новіков, Дмитро Дорошенко, Олександра Каркіщенко, Ірина Садолінська, Юлія Черевко, Василь Дорошенко, Люба Кривуца, Анастасія Кізима, Юлія Близнюк, Оксана Карпишин, Валерія Ковтун, Романа Яремин, Назар Жовнір, Марина Лимаренко, Максим Панченко, Соломія Беген, Роксолана Беген, Дарина Гук, Роксана Шевчук, Дмитро Янголь, Марія Згоба, Юрій Горбатюк. Кажу окреме спасибі Маркові Оплачку за стільки років співпраці. Без вас мені мало що вдалося б.

На початку 2017-го #MK_team розширилася й оновилася. До «старої гвардії» додалося чимало нових людей із Києва, Львова, Одеси, Івано-Франківська, Чернівців, Кривого Рогу та Дніпра: Катя Добрянська, Мар’яна Бекало, Роман Кусяк, Юра Самборський, Аліна Яковенко, Настя Спіріна, Артур Дмитришин, Даша Лисенко, Лілія Кравчак, Ірина Буртик, Влад Бибик, Євгенія Денисенко, Христина Качмарик, Юлія Найдич, Александра Пінчук, Кейт Тесленко, Влад Ковтуненко, Дана Островець, Світлана Попович, Дмитро Шемберко, Оксана Расулова, Michael Karpyshyn, Дмитро Янголь, Анна Гончарова, Вікторія Міленовська, Семен Гладкий, Вікторія Бабій, Taras Tarasovych, Сергій Шульга й Артем Сова. На момент завершення НОІМ ми ще не почали працювати, проте я впевнений, що в нас усе попереду, а тому дякую вам авансом.

Хочу також згадати організаторів та організації, без яких не було б всеукраїнського промотуру з попередньою книгою «Зазирни у мої сни»: мистецьке об’єднання «стендаЛь»; Сашко Ткаченко та його колеги з об’єднання «Magnum Opus»; організація «Література. РВ»; творче об’єднання «Artgnosis»; Людмила Фіть, Антоніна Захарченко, Марина Сухенко, Аліна Тимченко й інші з «Книжкового Маестро»; Ірена Яніцька; Юрій Матевощук; Олена Каріх і Ко; Марина Лібанова; Роман Пастушак; Олександр Шеремета й Богдан Дереш; Артем Сова; Андрій Павловський; Кирило Поліщук; Галина Дольник; Євгенія Вірлич; Ольга Шевцова й Артем Албул; Сергій Данчук. Окремо — спасибі за гостинність усім Померенкам у Франику.

Дякую батькам за підтримку та сестрі за незмінне постачання нових книг. Ви — найкращі.

Насамкінець дякую всім, хто читає мої книги. Без вас не було б мене. Незалежно від того, які почуття викликала моя історія, я хочу почути кожного з вас (це наче передвиборне гасло якесь, та це правда: для мене важлива ваша думка). Не лінуйтеся, пишіть свої відгуки в соціальних мережах і позначайте їх хештегами #Кідрук та #НОІМ. Я з великою приємністю їх прочитаю. Дякую!

fb.com/max.kidruk

instagram.com/max.kidruk