Розділ «35»

Після першого уроку в понеділок, 21 березня, Марк шукав зустрічі із Сонею, щоб поділитися з’ясованим і нагадати про пікнік на пляжі по той бік ліфта. Другим уроком у 8-Б стояла географія, тож хлопчак спустився на перший поверх до кабінету географії. Він зустрів кількох Сониних однокласниць — дівчата, не вітаючись, скоса зиркали на нього, — проте Соні серед них не виявилося. До кінця перерви залишалося п’ять хвилин, і хлопець вирішив зачекати.

Кабінет географії розташовувався в західному кінці довжелезного коридору першого поверху. Ліворуч від нього починалися сходи на горішні поверхи, а просто навпроти темнів вхід до перпендикулярного, дещо вужчого коридору, який вів до спортзали, дівчачих кабінетів праці та хлопчачої токарної майстерні. Марк тупцював неподалік сходів, коли побачив, як у протилежному кінці коридору, на виході з вестибюля, з’явилися Терлецька та Центнер. Хлопчак застиг, наче ховрах, який помітив тінь шуліки. Ніка та переросток також його побачили, сповільнили крок. Дівчина, не повертаючись, щось швидко сказала Центнерові, від чого у того закам’яніло обличчя.

У Марка засмоктало під ложечкою від недоброго передчуття. Поле зору звузилося до неширокого круглого вічка, сфокусованого на м’ясистому лиці Центнера.

Наступної миті Центнер зупинився та щось запитав у Ніки. Дівчина коротко кивнула. Потім залишилася на місці, не зводячи з Марка наїжаченого погляду, а Центнер, випнувши щелепу, побрів до хлопчака. Кілька секунд Марк не ворушився, втупившись у переростка погаслим поглядом, неначе заворожене удавом пташеня. А тоді, збагнувши, що Бродовий сунеться на нього, стрепенувся й позадкував. Центнер пришвидшився. Марк розвернувся, намірившись дати драла сходами, проте згори спускалася ватага старшокласників. Хлопчак не мав часу проштовхуватися поміж них, а тому, не думаючи, пірнув у боковий коридор. Вибору не було, та він одразу збагнув, що загнав себе у пастку. У крилі зі спортзалою та кабінетами праці не було передбачено іншого виходу. Хлопець проскочив — майже пробіг — повз роздягалки, повз спуск до півпідвального приміщення, де розташовувалася токарна майстерня, й залетів до хлопчачого туалету наприкінці коридору. Серце калатало так скажено, що на кожному видихові повітря вихоплювалося з горлянки рваними хрипкими поштовхами в такт його відчайдушному клацанню. Марк не сподівався, що Центнер так просто відчепиться, й у відчаї закрутив головою. Туалет стояв порожнім, сховатись було ніде. Хлопець пройшов повз умивальники до відгородженого приміщення з унітазами й відчув, як в обличчя війнуло холодною свіжістю. Він зиркнув перед собою та зрозумів, що одне зі старих, ще з дерев’яною рамою вікон відчинено навстіж.

Марк підскочив до вікна. До землі було півтора метри. Хлопчак не вагався: закинув на плече другу лямку рюкзака, важко чмихаючи, виліз на підвіконня, а тоді оглянувся. Бродовий якраз ступав до туалету. Побачивши Марків силует на тлі вікна, переросток мовчки рвонув уперед.

Марк закусив губу, зіскочив на землю та побіг геть від вікна. З півдня до 15-ї школи прилягали асфальтований майданчик, великий газон і витоптане футбольне поле з турніками. Хлопець помчав через поле і, досягнувши турніків, озирнувся. Центнер не переслідував його. Кремезна постать Бродового височіла у вікні. Переросток не махав руками, не вигукував погроз, просто стояв і з-під низько навислих брів свердлував восьмикласника темними очима. Марк зіщулився, проте витримав той погляд. Зрештою Центнер розвернувся і зник.

Марк не ризикнув повернутися до школи. Вулицею Шопена вийшов до Соборної і другий із третім уроки прогуляв у парку Шевченка.