TextBook Соня вже чекала на нього.
— Чого так довго?
— Зовсім не довго! Я пішки. Не хотів їх побудити.
Вони перемовлялися пошепки, сховавшись від огляду з квартир першого поверху на сходах одразу за ліфтом.
— Ти готовий? — лампа, що висіла над щитком з електролічильниками, заповнювала сходовий майданчик першого поверху мутним жовтуватим світлом, від чого цятки ластовиння на зосередженому Сониному лиці тонули в жовтизні й воно здавалося восковим.
Марк піднявся на сходинку, щоб їхні голови стали на одному рівні. На першому поверсі було трохи холодно, шкіра на руках почала вкриватися пухирцями.
— Так, — хлопець зарозуміло всміхнувся, — показуй.
Соня тицьнула пальцем у стіну за його спиною.
— Це ліфт. І одночасно це… ну… ніби як портал.
За стіною, на яку вона вказала, знаходилась ліфтова шахта.
«Ну так, звісно», — подумав Марк. Хлопець раптом збагнув, як сильно хоче спати. Відчуття таємничості, котре виманило його з ліжка, швидко вичахало, залишаючи по собі легкий наліт розчарування. Ну які паралельні світи? Як він міг на таке повестися?
— Слухай, завтра рано в школу, і я трохи сонний, тому…
Соня мовби не чула його.
— Треба повторити певні дії з ліфтом, і це перенесе тебе на той бік.
— На той бік чого?
— Побачиш. — Соня простягнула руку. На долоні лежала зім’ята смужка паперу. — Ось, тримай.
Марк узяв папірець і розгорнув його, стискаючи краї пальцями. Послідовність цифр, відмежованих стрілками. Передостанню — п’ятірку — виділено червоним і обведено.
— Звідки це?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Не озирайся і мовчи» автора Кідрук М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „12“ на сторінці 1. Приємного читання.