Розділ «40»

— Чого такий веселий?

Марк припинив усміхатися, проте обличчя продовжувало сяяти.

— Нічого.

— Десять гривень знайшов чи що? — Арсен випнув щелепу й діловито пошкріб пальцями цупку сивувату щетину. У його світлих очах вигравали бісики. — Той твій урок для розумників не скасували?

— Однієї задачі?

— Угу. Поназивають так, що мізки скиплять, поки згадаєш.

— Ти щось зробив! — Хлопчак не стримався та заплескав. — Щось придумав, так? Покажи мені!

Дід із незворушним виглядом тицьнув великим пальцем собі за спину.

— У твоїй кімнаті.

Марк рвонув коридором, Арсен неквапливо закрокував слідом. Коли дід зайшов до онукової спальні, хлопець, наморщивши лоба, підозріло оглядав дивну круглу конструкцію із прозорого пластику й фанери в діаметрі приблизно півметра, що стояла притуленою до стіни на його ліжку.

— Що це? — зиркнув на діда хлопчак.

— Те, що я обіцяв: установка для експериментального доведення теореми Піфагора, — Арсен узяв фанерний круг до рук, став проти вікна за крок від онука. У приклеєних до фанери плоских пластикових контейнерах хлюпала підсинена вода.

Марк насторожено вивчав круг, бачив вписані в нього Піфагорові штани з яскравим оранжевим прямокутним трикутником посередині, проте поки що не осягав, як саме ця конструкція допоможе в доведенні однієї з основоположних теорем евклідової геометрії.

— Як це працює? — збентежено запитав він.

Замість відповіді Арсен розвернув круг на 180° у вертикальній площині. Вода, тихо булькаючи, почала переливатися. У Марка щелепа відвисла. Хлопець умить усе збагнув.

— Афігєть! — Він поправив окуляри, кинув захоплений погляд на діда. — А-ФІ-ГЄТЬ! Діду, це просто бомба!

— Зрозумів? — блиснув міцними квадратними зубами Арсен.

— Та-а-к!

— Формули сам розпишеш чи допомогти?