Розділ «39»

Недільного ранку, 27 березня, на стійці, за якою працівники обслуговують відвідувачів у відділі періодики, на Марка чекали дев’яносто два випуски «Червоного прапора».

Хлопець з’явився в бібліотеці об одинадцятій, стиха привітався з уже знайомою молодою бібліотекаркою, після чого забрав стос газет і потягнув до найдальшого столу. Там, сівши ближче до вікна, взявся їх вивчати.

Марк почав із кінця. Першою узяв до рук газету за середу, 19 травня 1976-го. Хлопець припускав, що привітання (якщо їх коли-небудь друкували в «Червоному прапорі») мають бути розміщені на останній сторінці, проте не полінувався та прогортав усі сторінки.

У газетах за 1976-й Марк нічого не відшукав. Перейшов до 1977-го. Цього року Соломії Соль виповнилося п’ятдесят, однак у чотирьох травневих числах не було жодної про неї згадки. Настрій підупав, однак Марк не здавався. В одній із газет за 1978-й він натрапив на зроблений Соломією фотопортрет (на фото черговий затурканий трудяга, що перевиконав черговий план, тоскним поглядом витріщався повз об’єктив), за 1979-й — на ще дві, підписані її прізвищем фотографії, потім за 1981-й аж три такі та за 1982-й одну. Після 1982-го не було ні привітань, ні фотознімків.

Розгортаючи газету за п’ятницю, 22 травня 1987-го, Марк ні на що не сподівався. Тож коли очі наштовхнулися на окреслене витонченою фігурною рамкою повідомлення внизу четвертої сторінки, від несподіванки аж підскочив на стільці.

22 травня виповнюється 60 років фотографу «Червоного прапора» СОЛЬ Соломії Юхимівні. Колеги приєднуються до привітань рідних та близьких і щиро бажають ювілярці благополуччя, міцного здоров’я, подальших успіхів у роботі та сімейного затишку в домі.

Марк нічого не знав про пенсійний вік у Радянському Союзі, тож його не здивувало, що Соломія у шістдесят продовжувала працювати. Після прочитання привітання його увагу прикувала розташована ліворуч від тексту фотографія. Із зернистого чорно-білого зображення на нього із застиглим виразом притлумленого невдоволення дивилося кругле обличчя з ледь обвислими щоками й мішками під очима. Губи міцно стиснуті, схожі на сірникові головки зіниці спрямовані просто в об’єктив. Соломія мала темне волосся (Марк вирішив, що пофарбоване). Воно затуляло вуха й закрученими пасмами спускалося на шию. Загалом, якби не привітання, хлопець нізащо не подумав би, що жінці виповнилося шістдесят. Хіба що надруковане в газеті фото зробили значно раніше.

Чи хвилювався Марк? Не надто. Він передчував, що хвилюватиметься, показуючи знімок Соні, проте тієї миті почувався радше втішеним і розслабленим, аніж схвильованим.

Хлопець дістав із кишені смартфон, активував камеру, наблизив її до газети. Ретельно навів фокус і відклацав кілька знімків. Переконавшись, що фотографії чіткі, склав газету. Пошуки скінчилися, можна було рушати додому, проте щось утримало хлопця за столом. Зрештою перед ним лежало непереглянутими не так багато газет. Марк не розгортав їх, лише нашвидкуруч передивлявся останні сторінки.

Коли газет залишилося не більше як із десяток, у випуску за п’ятницю, 6 січня, 1989-го, внизу четвертої сторінки він натрапив на обведене жирною чорною рамкою повідомлення. Від несподіванки волосся на загривку стало дибки.

Смикаючи губу, Марк перечитав некролог. У голові наче гранату підірвали: впродовж хвилини хлопець не міг зібрати думки докупи. Трохи більше як двадцять слів — і так багато нової інформації! По-перше, він переконався, що Софія Ярмуш — це онука Соломії Соль. По-друге, майже напевно, дочка Соломії, Анна Ярмуш, проживала разом із матір’ю у дерев’яному будинку на Воровського, 7. У базі даних немає її імені, оскільки вона померла 1989-го. По-третє, смерть Анни пов’язана з народженням дочки. Некролог опублікували 6 січня. Софія Ярмуш народилася 4-го. Очевидно, що Анна не могла відійти на той світ до появи на цей світ доньки, а це означає, що жінка померла або під час пологів, або наступного дня після них.

Марк сфотографував некролог, швидко погортав решту газет, після чого повернув увесь стос бібліотекарці й підстрибом побіг додому. Цього разу він не тішив себе наївними сподіваннями, що близький до розгадки всіх таємниць, однак розумів: якщо Соня впізнає жінку на фото, це буде величезний крок уперед.

Від нетерплячки у хлопця чухалися руки. Проходячи повз «Злату Плазу», він увімкнув Інтернет, переслав дівчині знімок фрагмента газети із поздоровленням Соломії Соль і написав: «Упізнаєш? Це вона?» Трохи повагавшись, додав: «І скинь свій номер». Некролог Марк вирішив приберегти на потім, показати особисто.

Утім, Соні вже звично не було в мережі.