Розділ «54»

Марк прочинив двері квартири, переступив поріг і, насупившись, застиг: у коридорі, за крок від входу до вітальні, стояли дід і мама. Яна того дня мала лише три уроки та за чверть по першій уже була вдома. Хлопчак спершу зиркнув на діда — Арсен ховав емоції за непроникною, скроєною із показного знеохочення й апатії маскою, та з якимось чи то сонним, чи то замріяним виглядом водив пальцями по зарослому щетиною підгорлі, — а тоді перевів погляд на маму. Вираз холодної рішучості в її очах нічого доброго не віщував. Яна розтулила рота, проте не сказала синові жодного слова: свекор непомітно обхопив і трохи стиснув її долоню.

Марк нахилився та почав розв’язувати шнурівки. Пальці все ще трохи тремтіли.

Арсен затримав погляд на побронзовілому онуковому лиці, потому, роздувши ніздрі, принюхався. Від Маркової футболки несло потом, зате від волосся та бруднуватої марлевої пов’язки — дід міг заприсягтися: той запах він ні з чим не сплутав би — виразно віяло морською свіжістю.

— Ти був не на вулиці, — ніби ненароком зронив Арсен.

Вікна квартири, що виходили на захід, раз за разом здригалися від хльостких поривів вітру, об шибки розмірено постукували краплі. До заходу сонця залишалося більше чотирьох години, але через низько навислі попеласті хмари здавалося, що вже запали сутінки. Маркові кеди були сухими. Хлопець стягнув їх і поставив обабіч килимка.

— Ні, — сказав він. — Я був у знайомого в сусідньому під’їзді.

Брехати вдавалося легко, чорт забирай, легше, ніж дихати.

Арсен відповів легким кивком.

— Чому твій знайомий не в школі? — запитала Яна.

Ще до того, як вона договорила, дід знову схопив її за руку, після чого всміхнувся — нерішучою, ніби сором’язливою посмішкою, — і звернувся до Марка:

— Ваша честь, запитання відхилено.

Яна підібгала губи, свекор не відпускав її руки. Хлопчак, тримаючись на віддалі, мовби остерігаючись, що його схоплять і продовжать розпитувати, прослизнув повз них і зачинився у своїй кімнаті. Улігшись на ліжко із планшетом у руках, зайшов у «Контакт» і надіслав Соні Марчук кілька повідомлень.

Марк 14:48

привіт!

можемо сьогодні зустрітися?

не за ліфтом, десь тут…

це важливо, я дещо бачив

Утім, Соні в мережі не було. Хлопець, сховавши ноги під себе, втупився у планшет. Навряд чи вона відповість, навіть коли прочитає, водночас згадувати про борсука у VK Марк не хотів. Коли він зникне, остаточно перебравшись до світу із застиглим сонцем, переписку у VK, безперечно, переглядатимуть, і хлопчак боявся лишати підказки про те, де його шукати.

Хлопець зиркнув на годинник у правому верхньому куті планшета. До закінчення сьомого уроку ще було шість хвилин. Потому взяв смартфон і надрукував Соні смс: «Ти ще в школі чи вже дома?» Дівчина відповіла, що за п’ять хвилин виходитиме. Марк написав, що зустріне її. Далі зіскочив із ліжка, повернувся в коридор, накинув вітрівку зі схованим у комірі капюшоном і почав взуватися. За мить за його спиною безшумно виросла мама.