Розділ «68»

О восьмій ранку Марк Грозан — такий блідий, що шкіра під очима та довкола рота відсвічувала зеленню, — поснідав разом із батьками, а потім, сказавши, що погано почувається, повернувся до ліжка. За чверть до дев’ятої хлопчак нарешті поринув у важкий сон без сновидінь.

О пів на третю пополудні у квартирі Грозанів теленькнув дверний дзвоник. Арсен пішов відчиняти й немало здивувався, побачивши за порогом Соню. Дівчина, потупившись, промимрила, що прийшла провідати Марка. Дід знав, що онук спить, але вирішив впустити школярку. Він провів її до Маркової кімнати, порадив розбудити хлопця, якщо той найближчим часом не прокинеться, а тоді вийшов, причинивши за собою двері. Соня, вагаючись, як краще вчинити, сіла на край крісла та знічено споглядала хлопця.

За кілька хвилин Марк, немов відчувши, що на нього дивляться, заворушився та розплющив очі. Зауваживши Соню, ривком сів на ліжку.

— Ти?

— Ага, — сховала дівчина очі.

— Ти чого тут?

— Прийшла тебе провідати. Твій дід впустив.

— Давно сидиш?

Соня заперечно мотнула головою.

— Хвилин п’ять. Я не хотіла заходити, але дід сказав, що тебе час будити.

— Зрозумів.

Хвилину-півтори вони мовчали, а потім ніби ненароком зустрілися поглядами. Обоє знали, чому вона прийшла.

— Ну? — буркнув Марк.

Соня потерла пальцем носа.

— Ти як?

Хлопець поглянув на синці на передпліччях.

— Нормально.

— Я хотіла спитати…

Пауза.