Розділ «27»

— Давай.

— Та жінка не пояснювала, що означає «мовчи»?

— Тобто?

— Ну, — Марк не уявляв, як пояснити, — що конкретно це означає? Що вона мала на увазі? — Соня однаково не розуміла, і хлопець заторохтів, ковтаючи слова: — Я просто думав, чи та істота з п’ятого розуміє людську мову, і що станеться, коли я, наприклад, пущу відрижку? Це буде вважатися за «заговорив» чи ні?

Марк питав серйозно — він пам’ятав, що схлипнув, коли ліфтові двері на п’ятому поверсі вперше зачинилися за його спиною, і що істота ніяк на те хлипання не відреагувала, — проте дівчина не змогла стримати посмішки. Першої справжньої посмішки за весь час розмови.

— Я не знаю.

Хлопець, неусвідомлено копіюючи діда, провів долонею по потилиці.

— А що робити, коли ліфт застряг? Раптом, поки ми тут сидимо, у двигуні на горищі щось перегоріло? Тоді ми застрягнемо в цьому місці, доки ліфт не відремонтують?

Соня звела брови на переніссі.

— Ніколи про це не думала.

Марк не приховував здивування.

— Ти стільки років сюди приходиш і жодного разу про це не думала?

— Ні.

— І ніколи надовго тут не застрягала?

— Ліфт завжди приїжджає. Іноді через кілька секунд, іноді через хвилину, але завжди.

Тієї миті хлопчак усвідомив, що може й не отримати відповідей на свої запитання. Він розчаровано випнув підборіддя, майже повністю сховавши верхню губу під нижньою, посидів так трохи, після чого показав рукою на сонце.

— Минулого разу, коли я приходив, воно висіло там само. Воно там завжди чи як?

— Так.

У Сониному голосі не чулося ні подиву, ні збентеження. Маркові очі розширилися.

— Узагалі завжди?