TextBook — Вона більше ніколи не з’являлася?
— Ніколи.
— І ти не намагалася з’ясувати, ким вона була?
Соня гмикнула.
— Як?
Марк похитав головою.
— Ти що, мені не віриш? — насупилася дівчина.
— Та вірю, вірю. Просто не розумію, як ти можеш бути такою… пофігісткою.
— Та ну тебе! Я ж говорю: вона більше не з’являлася! Як я мала її шукати? Може, зараз я б по-інакшому з нею розмовляла, але мені було лише дев’ять. — Дівчина різко замовкла, наче прикусила язика. Дещо згадала. — Мій старий намагався, ну, типу, як дізнатися, звідки вона взялася.
Маркові брови злетіли вгору.
— Він же не повірив тобі.
Соня замотала головою.
— Не повірив, але мама повірила. Коли вона прийшла з роботи, він усе їй розказав, мовляв, дивись, яку дочку виховуєш. Мама розпитала мене, що сталося. Я повторила його версію про «ПеДееМ» і крадіжку, а потім додала, що повернулася до парку, знайшла дівчинку й повернула їй браслет. Я думаю, і він, і мама розуміли, що я нікого не шукала. А тоді мама показала на чашки з-під чаю в умивальникові. Я забула їх помити, і тепер не знала, як викрутитись. Той кончений чаю не п’є, лише каву, тому мама здогадалася, що в квартирі хтось був і що я вигадала історію про прогулянку просто, щоб він відчепився від мене. І він це теж зрозумів, але, як завжди, захотів довести, що це ми дурні, а він — грьобаний праведник. Наступного ранку поперся чи то до офісу будівельників, чи то до ріелтера, щоб розпитати, хто ще живе в будинку. Його запевнили, що, крім нас, нікого нема. Когось навіть прислали перевірити домофон на під’їздних дверях. Ввечері він обізвав мене брехухою, сказав, що ніякої жінки не було, і я не сперечалася. — Соня підняла з трави товстий жолудь шоколадного кольору, зірвала шапочку, взялася перекочувати плід у долоні. — Більше вона не з’являлася.
Марк покрутив головою і також нагледів жолудя. Потягнувся, акуратно схопив двома пальцями, обтер об джинси, понюхав блискучо-брунатну шкірочку.
— То ти вже п’ять років сюди приходиш?
— Так.
— Вау…
Соня обхопила коліна руками та, злегка погойдуючись, блукала поглядом поверхнею моря. Весь цей час вона розмовляла ніби сама із собою, хлопець не відчував у ній потреби його присутності, а тому озвався обережно:
— У мене ще є кілька запитань.
Із легким відтінком невдоволення на лиці дівчина зронила:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Не озирайся і мовчи» автора Кідрук М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „27“ на сторінці 7. Приємного читання.