TextBook — Не дивись на мене, — насупилася дівчина. — І поміняй окуляри. У цих ти схожий на маніяка.
— Це він тебе так?..
Усі риси її обличчя — кутики очей, губи, навіть щоки — разом зсунулися донизу. Марку стало її жаль, хлопець опустив очі, шкодуючи, що запитання зірвалося з язика.
— Ти цей… я не хотів…
— Він, — ледь чутно зронила Соня.
— Так не має бути.
— Я знаю, що не має, але так є.
— А як у школі відреагували? — Він мимоволі повторив її жест: торкнувся вказівним пальцем вилиці під правим оком, маючи на увазі її синець, після чого похапцем додав: — Я про вчителів. Вони ж повинні якось реагувати.
— На першому уроці мене повели до медсестри. Медсестра викликала керівничку. Кєра запитала, що сталося. Я відповіла, що впала зі сходів. Тоді кєра набрала маму, і мама повторила те саме: я впала зі сходів. — Марк розтулив рота, проте Соня сердитим жестом звеліла йому заткнутися. — Ти не розумієш! Він примусив, ми не мали вибору!.. Потім медсестра подзвонила в Службу сім’ї, дітей та молоді й повідомила інспектора, який типу як опікується справами неповнолітніх. Інспектор сказав: ага, добре. Ввечері кєра приперлася до мене додому, поговорила спочатку з мамою, потім дочекалася того урода і поговорила з ним. Він сказав, що я впала зі сходів. Кєра натякнула, що в медпункті зафіксували побої, а він їй: якщо там, типу, є побої, то це її в школі побили, і нема чого все спихати на батьків. Кєра покивала, попрощалася й пішла. І на тому все.
— Як це, бляха, все?
— Отак це! Типу хтось париться тим, щоб вирішити проблему. Ці тупі курки в школі мріють лише, щоб перекинути відповідальність і прикрити свої жопи. Медсестра повідомила інспектора, кєра поговорила з предками, і все! Все, блядь! Можна спати спокійно! Виконали свій обов’язок! Тепер, якщо він заб’є мене до смерті, вони скажуть: дивіться, ми зробили все, що могли!
— Так не можна, — хитав головою Марк.
— Але так є!
Маркові груди затопило відчуття безпорадного розпачу, схоже до того, що огорнуло його проти ночі першого дня після загибелі Юлі Гришиної. Власна безпорадність дратувала, шарпала зсередини гострими кігтями. Марк не бажав миритися з думкою, що, як і в ситуації з Гришиною, він лише сторонній спостерігач, який нічого неспроможний змінити.
— Чому ви з мамою не заявите на нього в поліцію?
— Не твоя справа! — огризнулась Соня.
— Але…
— Це я винна.
— Та ну тебе, — махнув рукою хлопець, — не потрібно так.
— Я серйозно. Я перша на нього накинулася.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Не озирайся і мовчи» автора Кідрук М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „27“ на сторінці 15. Приємного читання.