Розділ «Ліквідація колоніалізму в країнах Азії та Африки. Розвиток незалежних держав»

Проблема тероризму залишається однією з ключових у мирному врегулюванні в Афганістані. Після перших в історії країни президентських виборів у жовтні 2004 р. представник народу пушту Г. Карзай був проголошений президентом країни. Проте насилля з боку груп терористів та збройні конфлікти на регіональній та етнічній основі залишаються нерозв'язаною проблемою. Хиткий етнічний баланс між основними національними групами значною мірою підтримується Міжнародними силами з підтримання миру (близько 8500 осіб), які діють у рамках НАТО. З 2002 р. до 3 млн афганських біженців повернулися додому. Водночас розвиток Афганістану за мирним сценарієм ускладнюється слабкою економічною основою. В останні роки спостерігається збільшення виробництва опіумного маку" що також є соціальною та політичною проблемою.

Серйозним ударом по стабільності міжнародних відносин в Азії є спроби кількох країн, що ставлять різні завдання, заволодіти ядерним статусом. Якщо у випадку з Індією та Пакистаном, які в 1998 р. майже одночасно провели ядерні випробування, провідним світовим країнам не вдалося адекватно перешкодити процесу нуклеаризації, то стосовно іранської та північнокорейської ядерних програм більшість провідних держав намагаються не допустити потрапляння такого виду зброї в руки політично "непередба-чуваних" режимів. Дотепер триває суперечка між Тегераном з одного боку та ООН, МАГАТЕ, ЄС й США з другого щодо проблеми збагачення урану та інших дій Ірану в галузі ядерної енергетики.

Незалежні африканські країни формувалися за складних міжнародних та внутрішніх умов. Колишні колонії європейських держав здобули незалежність різними шляхами, проте спільне колоніальне минуле давалося взнаки. Штучні кордони, відсутність у більшості країн національної основи, трайбалізм, помножені на втручання наддержав під час "холодної війни", призвели до тривалих громадянських воєн і міждержавних конфліктів. Логічним наслідком такої ситуації стала значною мірою маргіналі-зація Африки в сучасних міжнародних економічних та політичних відносинах, проблеми злиднів, поширення хвороб, інфекцій та ін. Для більшості африканських країн усе ще актуальне питання політичної стабільності, переходу життя на мирні рейки, що значною мірою гальмує плани розвитку.

У 2002 р. в Анголі завершилася одна з найбільш затяжних громадянських воєн, що тривала з моменту здобуття незалежності країни в 1975 р. і забрала життя близько 1,5 млн осіб.

Якщо в Анголі лінія конфлікту в цілому пролягала між ворогуючими політичними угрупованнями, то в 1993 р. в Бурунді почався справжній геноцид. Домінуюче в державній владі плем'я тутсі розпочало криваву різанину іншого племені - хуту. Війна тривала майже 10 років, в результаті якої загинуло 200 тисяч громадян країни, переважно хуту.

Однією із характерних для Африки є проблема Дарфуру, східної провінції Судану, в якій за підтримки уряду (де домінують араби-мусульмани) неарабське і неісламське населення піддається кривавому винищенню. Лише втручання світового співтовариства - ООН та Африканського союзу - дещо полегшило цю гуманітарну катастрофу.

Спроби об'єднання країни навколо авторитарної особистості були здійснені за правління в Заїрі (тепер Демократична Республіка Конго) диктатора Мобуту. Але після його вигнання в 1997 р. міжнаціональні суперечності не дають можливості цій багатій на промислову сировину державі Африки перетворитися на стабільну країну, що розвивається.

Економічною основою африканських держав залишається експорт сировини, як промислової, так і сільськогосподарської. Ціни на неї не можуть в сучасних умовах забезпечити стійкого фундаменту для економічного розвитку, оскільки вартість сировини не здатна адекватно компенсувати потреби в імпорті продуктів харчування та продукції машинобудування.