Розділ «Країни Південно-Східної Азії після другої світової війни»

Наслідуючи приклад Японії, чотири "азійські тигри" (Сінгапур, Гонконг, Тайвань і Південна Корея) в період 70-90-х pp. перетворилися на динамічні та розвинені суспільства, добробут яких ґрунтується на експортооріентованих економіках, що швидко розвиваються.

Одним із феноменів розвитку країн Азії наприкінці XX - на початку XXI ст. стало китайське "економічне диво". Середньорічні темпи розвитку країни з 1979 по 2003 р. становили 9,4 %. З моменту започаткованих Ден Сяопіном у 1978 р.реформ Китаю вдалося до 2000 р. збільшити рівень виробництва у чотири рази. Значним ресурсом для модернізації стало приєднання колишніх колоній Гонконгу та Макао відповідно в 1997 та 1999 pp. Втілюючи в життя принцип "одна країна - дві системи" (тобто паралельне існування так званих капіталістичної та соціалістичної систем у межах одного державного цілого), ці два особливі адміністративні райони і надалі залишаються економічно привабливими для мільярдних інвестицій, зберігши та розвиваючи значний економі-ко-фінансовий потенціал. Водночас у Гонконгу проведено вибори до місцевого законодавчого органу під значним тиском з боку центру, внаслідок чого пропекінські сили здобули більшість. Тимчасовий прогрес у розв'язанні проблеми статусу Тибету, що почався заявою в 2004 р. Далай-лами про визнання цього краю частиною Китаю і діалог з Пекіном, було затьмарено виступами місцевого населення, значна частина якого незадоволена політикою культурно-етнічної асиміляції з боку центру. Певних зрушень удалося домогтися у справі зближення між материковим Китаєм та Тайванем. У 2005 р. лідери провідних тайванських партій (за винятком правлячої на той час Демократичної прогресивної партії), у тому числі й голова Гоміньдану, відвідали КНР. Проте значний рівень військового протистояння і подальший політико-військовий тиск Пекіна зберігають можливості для вибуху конфлікту.