Розділ «Культура країн Європи та Америки в 1920-1930-х роках»

Світової слави набула творчість каталонця Сальвадоре Далі, що з 1929 по 1940 р. жив у Франції. Сюрреалісти на чолі з С. Далі намагалися зобразити ірраціональний світ. На їхніх картинах на відміну від картин абстракціоністів є предмети начебто знайомі, але інколи вони мають химерний вигляд і поєднані у незвичайній композиції, як це буває в нічних мареннях. Картини С. Далі "Постійність пам'яті" та "Палаюча жирафа" найбільш яскраво відображають цей напрям в образотворчому мистецтві, центром якого став Париж.

У 30-ті роки вплив сюрреалізму поширився за межі Західної Європи, досягнувши Латинської Америки та Японії.

Театр і музика

Після закінчення Першої світової війни значно пожвавилося театральне життя в Західній Європі та США. В ньому поряд з модерністським "новаторством" виникло багато реалістичних напрямів. Театр Заходу зазнав дуже сильного впливу славетної системи К.С. Станісленського, а також радянської режисерської школи В.Е. Мейерхольда. Велике значення в міжнародному культурному житті мали гастролі радянських театрів, особливо МХАТу.

У Радянському Союзі у 20-х роках працювало багато талановитих режисерів-новаторів. Найвідомішими з них були К. Станіславський, що створив свою цілісну театральну систему, в якій кожен працівник театру знав свою роль, а також В. Немирович-Данченко, В. Мейерхольд, О. Таїров та ін. В Україні найбільш цікавим і талановитим режисером того часу був Лесь Кур-бас. Вони ставили вистави за творами відомих драматургів: М. Островського, А. Чехова, М. Горького, М. Булгакова, Вс. Виш-невського. З цими режисерами в кращих театрах Москви та Ленінграда працювали блискучі актори: В. Качалов, М. Царьов, А. Нежданова, в Україні - М. Литвиненко-Вольгемут, П. Саксагансь-кий та ін. Найпопулярнішими були вистави "Оптимістична трагедія" Вс. Вишневського, "Зойкіна квартира" М. Булгакова, "Машенька", "Салют, Іспаніє" О. Афіногенова. Доля багатьох режисерів та акторів трагічна: одних було репресовано сталінським режимом, інші покінчили життя самогубством. Проте багато було й псевдореалістичних вистав, у яких оспівувались "трудові подвиги" робітників і колгоспників, прославлялася керівна роль Комуністичної партії та її вождів.

Серед музичних вистав світових вершин досяг балет "Ромео і Джульетта" на музику С. Прокоф'єва з видатною балериною Галиною У лановою в головній ролі. Досяг творчої зрілості й світового визнання видатний композитор і диригент Д. Шостакович. 1938 р. у Ленінграді відбулася прем'єра опери Д. Кабалевського

"Кола Брюньйон" за Р. Рол ланом. Великою популярністю користувалися пісні композиторів І. Дунаєвського, О. Александрова, В. Соловйова-Сєдого та інших. Свої перші симфонії в 30-ті роки написали молоді композитори А. Хачатурян та Т. Хрє-нніков.

У театральному мистецтві Німеччини прогресивне значення мала творчість невтомного шукача, майстра яскравої виразності, режисера Макса Рейнгардта. Світове визнання здобула новаторська діяльність талановитого драматурга і режисера Б. Брехта, який ще у 20-х роках створив у Берліні "епічний театр" високої художньої якості. Славу принесли Брехту постановки його п'єс "Тригрошова опера" (1928), "Матінка Кураж та її діти" (1938) таін.

Музична культура Німеччини періоду Веймарської республіки була різноманітною за ідейно-естетичними напрямами. Багатостороннім був репертуар музичних театрів, концертів, фестивалів. Плідно працювали найзначніші композитори Німеччини П. Хіндесміт, К. Вейль, що займали гуманістичні позиції у своїй творчості. Всесвітню славу здобули Берлінський філармонічний оркестр, Лейпцизький симфонічний оркестр, Дрезденська і Берлінська опери.

У Франції в 30-х роках дуже популярним став новаторський театр "Картель", що успадкував також кращі традиції минулого. Найталановитішим режисером цього театру був Шарль Дюллен, що усував з нього натуралізм і декадентські елементи. Велику роль у пропаганді драматургії А. Чехова у Франції відіграв Жорж Штоєв. Продовжувачем класичних традицій залишався театр "Комеді франсез". Найбільшим центром передового театрального мистецтва став Національний народний театр, очолюваний Ж. Віларом. Кращі режисери (Ж. Сарту, Л. Сельє) ставлять прогресивні, часом гостросоціальні п'єси ("Полковник Фостер визнає себе винним" Р. Вайяна, "Страх" Ж. Copia таін.).

Складний творчий шлях пройшов найвизначніший композитор Франції Артюр Онеггер. У 20-х роках разом з іншими композиторами він виступав з вимогою "новаторства" в музиці, вважаючи, що сучасна музика має відображати індустріальний ритм великого міста. Однак, коли у Франції розпочалися виступи фашистів, Онеггер стає активним учасником Народного фронту, пише музику до п'єси Р. Роллана "14 липня" й один із кращих своїх творів - ораторію "Жанна д ' Арк на вогнищі". Головна тема цього твору - протест проти насилля і заклик до боротьби.

У 30-х роках у Франції набирає сили політична пісня, більшість прогресивних музикантів і співаків співпрацюють з Народним фронтом і підтримують його (А. Руссель, Ш. Кеклен та ін.). На цей період припадає розквіт творчості Ж. Ібера, К. Дел ьвенкура, Ж. Miro, Ж. Рів'є, Б. Бродевіля та інших композиторів. Виникає творча група "Молода Франція", що прагнула створювати живу, зрозумілу, гуманістичну музику.

В Італії найпопулярнішим драматургом був Луїджі Шрандел-ло. Найближче до народного життя стояв Неаполітанський театр, на сцені якого йшло багато п'єс місцевого драматурга Рафаеля Вівіані. Музична культура Італії мала глибокі традиції та вважалася однією з провідних у світі. Всесвітню славу здобули італійські майстри оперного мистецтва Е. Карузо, Т. Руффо, Б. Джильї, Т. Даль Монте, Ф.П. Тості та ін. Велику роль у світовій музичній культурі відігравали диригент А. Тосканіні, піаніст і композитор Ф. Бузоні. Дж. Маліп'єро і Р. Шцценеті прагнули відродження традицій старовинної італійської музики. Для творчості композиторів О. Респігі та А. Казеллі характерним було захоплення імпресіонізмом і неокласицизмом. Світове визнання дістали театри "Ла Скала" (Мілан), "Сан-Карло" (Неаполь), "Феніче" (Венеція), Римська опера.

У Великій Британії в театральному житті прогресивне новаторство впроваджувалося повільно, тут давався взнаки традиційний консерватизм. Класичні традиції успадкував і розвивав шекс-пірівський будинок "Олд Вік". Дуже вплинула на розвиток англійського театру драматургія Б. Шоу та Д. Прістлі. Серед режисерів виокремлювався Г. Крег (син славетної актриси Елен Террі). З акторів найвідоміші Джон Гілгуд, Сібіл Торндайк, ЕдДт Еванс, Пеггі Ешкрофт, Лоуренс Олів'е. Велике значення для пропаганди оперного мистецтва країни мала діяльність Т. Бічема, головного диригента лондонського оперного театру "Ковент-Гарден".

США до світової війни 1914-1918 рр. були країною невисокої театральної культури. Тільки під час війни виник рух за створення самобутнього високохудожнього театру, очолюваний драматургом Юджином О'Нейлом. Центром театрального життя став Нью-Йорк. У1931 р. виник новий театр "Гілд", з якого через десяток років виокремилася нова трупа, що заснувала театр "Групп". Передові принципи режисури в американському театрі утверджували Джо Мілзенер, ЛіСімонсон, Маргарет Вебстер. З акторів найбільшу популярність здобули Джон Баррімор, Кетрін Кор-нелл, Пол Робсон.

Збагачувалася музична культура Сполучених Штатів. Посилилося зацікавлення у вивченні національного фольклору, поширювалися стиль кантрі-мьюзик ("сільська музика"), негритянський фольклор, блюз. Національна композиторська школа, що сформувалася у 20-30-ті роки, була представлена Р. Харрі-сом, Р. Сеншинсом, А. Коплендом, У. Шегоном, Г. Коуеллом та іншими авторами. Незважаючи на індивідуальні творчі особливості цих композиторів, вони виражають американський національний стиль, якому притаманні більш вільне, ніж у Європі, ставлення до музичних традиційних форм, підвищений динамізм і загальна інтенсивність.

Серед виконавців 20-30-х років - симфонічні диригенти А. Родзінський, Ю. Орманді, Д. Селл, Д. Мітропулос; керівники симфонічних оркестрів Ф. Уерінг, П. Уатмен; піаніст В. Горовіц, скрипалі Н. Мільштейн, І. Мінухін, І. Стерн; співаки М. Ланца, Дж. Лондон; співачки Е. Стібер, М. Андерсон. Всесвітнє визнання здобула опера Дж. Гершвіна "Поргі та Весе", що з того часу не сходить зі сцен кращих театрів світу.

Подальший розвиток дістало мистецтво джазу, що народилося на межі XIX-XX ст. у Новому Орлеані й набуло найбільшого поширення в Європі.

Найлонулярнішим видом масового мистецтва 20-30-х років, безсумнівно, було кіно. Воно в ті роки якісно змінилося: 1927 р. зняли перший звуковий фільм, у другій половині 30-х років кіно стало кольоровим.

На новаторських позиціях перебувала група передових французьких кінематографістів "Авангард" (Л. Деллюк, Ж. Ентгейн, М.Л. Ерб'є, Ф. Дюлак). Тут починали свою діяльність режисери реалістичного напряму - А. Ганс, Ж. Ренуар, Р. Клер, Ж. Фейдер.