Розділ «Культура країн Європи і Америки XVIII - першої половини XIX ст.»

Технічні винаходи та машинна техніка найшвидше впроваджувалися в галузях легкої промисловості, що зумовлювалося швидким оборотом капіталу- легка промисловість виробляла товари (тканини, одяг, взуття), необхідні для повсякденного вжитку, а тому виробник був зацікавлений насамперед у покупцях, які давали йому значний прибуток. Швидке зростання міст створювало гарний ринок збуту для товарів легкої промисловості, а успіхи в розвитку сільського господарства - необхідну сировинну базу. Вже наприкінці ХУЛІ ст. в Англії застосовувалися механічні прядильні й ткацькі верстати. Спочатку вони приводилися в рух водяними, а згодом паровими, двигунами. Робітниками в легкій промисловості ставали селяни, що розорилися або продали свої земельні наділи внаслідок розвитку фермерського господарства із застосуванням сільськогосподарських машин.

Розвиток наукових знань і винахідництво дали змогу збільшити продуктивність верстатів у легкій промисловості у декілька разів. Прискорений розвиток легкої промисловості й сільського господарства, потреби армії та флоту стимулювали металургійну та машинобудівну промисловість. У доменних печах застосовували механічні підйомники для подавання шихти і гаряче дуття, тобто попереднє прогрівання повітря. У середині XIX ст. французькі винахідники брати Е. та П. Мартени сконструювали спеціальну піч для відновлення сталі з чавуну. Дешева сталь стимулювала розвиток техніки, у тому числі військової. Водночас знайшли швидкий і дешевий спосіб виробництва алюмінію.

Для обробки металів використовували фрезерні, гвинторізні та інші верстати. Масово виготовляли деталі, однакові для всіх машин. Швидкими темпами поширювалася автоматизація - з'явилися верстати, які від початку до кінця оброблювали всю деталь. Для кування великих частин машин (наприклад, величезних циліндрів для парових машин) застосовували паровий молот.

У промисловому розвитку велике значення мали транспортна техніка та засоби зв'язку. У1814-1829 рр. внаслідок невтомних пошуків англійський винахідник Дж. Стівенсон (1781-1848) створив паротяг "Ракета", здатний рухати ешелони вагою до 90 т. Перші паротяги застосовувалися у вугільних басейнах, де замінили коней.

У 1830 р. залізнична мережа в усьому світі становила лише 882 км. Через п'ять років її довжина зросла до 8 тис. км, а у другій половині століття вона збільшилась у понад 30 разів.

У 1803 р. на річці Сена в Парижі відбулося випробування першого пароплава Р. Фултона. Більш досконалий пароплав цього винахідника, що називався "Клермонт", згодом пройшов випробування в Гудзоні. Відстань у 270 км від Нью-Йорка він подолав за 32 год. У 1819 р. морський пароплав "Саванна" здійснив перший перехід із Європи в Америку. Ця подорож тривала 26 днів.

З кінця ХVІІІ ст. починається історія повітроплавання. У 1783 р. французькі винахідники брати Монгольф'є здійснили політ на кулі, наповненій нагрітим повітрям. Незабаром у Франції почали здійснювати успішні польоти на аеростатах, наповнених воднем. Першим призначенням повітроплавання була військова справа. У Парижі була школа повітроплавання, звідки здійснювалися бойові підйоми на повітряних кулях. Під час Громадянської війни у США 1861-1865 рр. аеростати застосовували для розвідки.

У 1785 р. іспанський винахідник С. Сільва побудував першу телеграфну лінію між Мадридом та Аранхуесом. У 1835 р. американець С. Морзе винайшов апарат - телеграф, який передавав короткі та довгі імпульси, що на друкарському апараті записувалися у вигляді крапок та тире. У1844 р. за допомогою телеграфу було встановлено зв'язок між Вашингтоном і Балтимором. Незабаром у США та Європі було створено розгалужену мережу телеграфного зв'язку.

У філософській науці цього часу точилася боротьба між матеріалізмом (світ існує сам по собі, він ніким не створений і не знищуваний, закономірно розвивається і змінюється; матерія, буття є первинним, а свідомість, мислення - вторинним) та ідеалізмом (первинним є не природа, буття, матерія, а дух, свідомість, ідея, відчуття). Матеріалістами були французькі просвітителі, німецькі філософи Людвіг Фейербах, Карл Маркс, Фрідріх Енгельс та ін., ідеалістами - Георг Гегель та ін.

У художній літературі XVIII ст. панував стиль класицизму, зразком для якого було класичне давньогрецьке і давньоримське мистецтво. Серед англійських романістів цього періоду можна виокремити Даніеля Дефо ("Робінзон Крузо"), Джонатана Свіфта ("Мандри Гуллівера"). У Франції під впливом просвітителів розвивалася драматургія, яскравими представниками якої були Жан Мольер ("Міщанин-шляхтич", "Дон Жуан", "Тартюф") і П'ер Огюстен Бомарше ("Севільський цирульник", "Весілля Фігаро"). Своїми драмами уславилися німецькі літератори Йоганн Фрідріх Шіллер ("Розбійники", "Підступність і кохання", "Марія Стюарт", "Орлеанська діва"), Йоганн Гете ("Фауст", "Страждання молодого Вертера").

На початку XIX ст. у літературі переважав романтизм. І нині людство захоплюється творами німецького письменника Генріха Гейне ("Книга пісень"), англійського поета Джорджа Байрона, французького романіста Віктора Гюго ("Собор Паризької Богоматері", "Знедолені", "Людина, яка сміється").

У середині XIX ст. було створено шедеври класиків реалізму - француза Оноре де Бальзака (епопея "Людська комедія" з 90 романів і оповідань), англійця Чарльза Діккенса ("Посмертні записки Шквікського клубу", "Девід Копперфілд", "Домбі й син").

Серед музикантів цього періоду світової слави набула музика Йоганна Себастьяна Баха, Георга Генделя, Йозефа Гайдна, Вольфганга Амадея Моцарта, Людвіга ван Бетховена, Роберта Шумана, Ріхарда Вагнера, Польща "подарувала" світу великого композитора Фрид ерика Шопена, Угорщина- Ференца Ліста, Італія - Джоаккіно Россіні та Джузеппе Верді, Росія - Михайла Глінку (опера "Іван Сусанін" та ін.), Петра Чайкоесь-кого (опери "Євгеній Онєгін", "Пікова дама" та ін.).

У мистецтві живопису Франції представником класицизму були Жак Луї Давід ("Клятва Гораціїв", "Смерть Марата" та ін.), романтизму - Ежен Делакруа ("Різанина на Хіосі", "Свобода на барикадах").

Іспанцю Франсіско Гойя належать живописні портрети, го-строхарактерні картини ("Розстріл повстанців у ніч на 3 травня"), графічна серія "Капричос".

Архітектурні будівлі цього часу споруджувалися у стилях: класичному (палаци Версаля, собор Св. Павла в Лондоні), бароко (собор Св. Петра в Римі, Цвінгер у Дрездені), вікторіанському (за іменем королеви Вікторії), змішаних стилях попередніх епох (паризький театр "Гранд Опера").