Розділ «Революції в Європі на початку XIX ст.»

Було очевидно, що найголовнішою причиною поразки революцій стала політична роздробленість Італії. Справу об'єднання всіх революційних сил Італії взяв на себе Джузеппе Мадзіні. Висланий з Італії за участь у революційному русі, він створив у Франції таємну організацію "Молода Італія", що мала на меті політичне об'єднання Італії для боротьби проти австрійців. По всій країні було створено гуртки "Молодої Італії". На початку 30-х рр. XIX ст. вони здійснили декілька безуспішних спроб організувати нові повстання.

Греція

Росія

Активна участь Росії в розгромі Наполеона підняла її міжнародний престиж. Імператор Олександр І (1801-1825) зажив популярності в Європі, брав активну участь у діяльності Священного союзу, проголошував ліберальні ідеї й неодноразово висловлювався у приватних бесідах про необхідність реформ у Росії.

Росії необхідно було вирішити вкрай важливі завдання: звільнити селян від кріпосної залежності та реформувати систему державного управління з введенням елементів парламентаризму. Кріпосні селяни, що під час війни були в ополченні та в партизанських загонах, допомагали регулярній армії у звільненні батьківщини, залишалися в кріпосній залежності від поміщиків. Солдати та офіцери мали нагоду ознайомитися з європейськими країнами, де діяла представницька система, яка враховувала інтереси всіх верств населення.

Було розроблено два проекти звільнення селян: один підготував царський сановник генерал О. Аракчеєв, а другий - спеціально створений для цього таємний комітет. Обидва проекти передбачали особисте звільнення селян із незначною присадибною ділянкою. Конкретний термін завершення реформи не було визначено, тому цей процес міг затягнутися. Для втілення в життя проекту О. Аракчеєва необхідні були значні кошти, яких не вистачало для відбудови народного господарства країни. Проект таємного комітету не передбачав великих витрат із державного бюджету. Та жоден з них так і не був упровадженим у життя, оскільки чинили сильний опір поміщики і багаті землевласники-аристократи.

Така сама доля спіткала проект конституції, над розробленням якої почали працювати після відкриття у березні 1818 р. польського сейму, на котрому Олександр І заявив про необхідність запровадження в Росії конституційного ладу. Проект конституції - "Державна уставна грамота Російської імперії" - було розроблено у 1821 р. Він передбачав створення двопалатного представницького органу. Нижня палата формувалася з виборних депутатів, а верхня - Сенат - із призначених імператором сенаторів. Росія поділялася б на 12 намісництв, кожне з яких мало б представницький орган. "Уставна грамота" декларувала деякі демократичні свободи, зокрема недоторканність особи. Під впливом демократичних революцій 20-х рр. у Європі реалізацію проекту було відкладено. Він так і залишився тільки цікавою історичною пам'яткою.

Реакційні елементи внутрішньої політики Олександра І сповна виявились у створенні так званих військових поселень. їх доцільність обґрунтовувалась необхідністю мати велику регулярну армію, яку неможливо було створити лише шляхом рекрутських наборів. Виношувалася також утопічна ідея про самозабезпечення армії. З 1810 р. починається створення військових поселень переважно в Петербурзькій, Новгородській та Херсонській губерніях, За 10 років майже третину солдат російської армії було переведено в розряд військових поселенців. Крім звичних армійських навчань та муштри, вони мали займатися також сільським господарством під наглядом офіцерів. Сувора армійська регламентація (навіть одружувалися поселяни за наказом офіцерів), муштра і знущання, бездарне ведення господарства призвели до економічного занепаду цілих регіонів. Військові поселення стали символом жорстокого приниження людської гідності, найгіршого виду кріпацтва.

Така внутрішньополітична ситуація неминуче призводила до наростання невдоволення серед багатьох верств російського суспільства. Російські революціонери - декабристи - мали на меті встановлення в Росії представницької форми державного устрою з широкими громадянськими правами і свободами, гарантованими конституцією, ліквідацію соціальних привілеїв і утвердження рівності всіх громадян перед законом, скасування кріпосного права, проведення реформ в економіці країни. Більшість учасників декабристського руху перебувала під впливом революційної і національно-визвольної боротьби народів Європи і Латинської Америки. Вони розуміли необхідність ліквідації самодержавства в Росії.

На формування революційної ідеології декабристів вплинули російсько-французька війна 1812 р. і закордонний похід російської армії. Під час цих подій дворяни-офіцери відчули справжні проблеми рядових солдатів - кріпосних селян. До того ж Європа, хоч і завойована Наполеоном і частково зруйнована, суттєво відрізнялася від самодержавної Росії, де переважна більшість населення перебувала в рабстві, а дворянство було позбавлене прав реальної участі в управлінні державою, оскільки Росія не мала представницьких органів влади.

У 1816 р. група гвардійських офіцерів, колишніх учасників наполеонівських війн, О. і М. Муравйови, І. Якушкін, П. Пестель створили першу таємну організацію "Союз порятунку". їх метою була боротьба за прийняття конституції та ліквідації кріпосного права. Проте члени Союзу розуміли, що невелика група (30 осіб) не зможе створити умов для такого радикального кроку. У січні 1818 р. організація трансформувалася у "Союз благоденства", до складу якого входило майже 200 осіб. Щоб підготувати громадську думку до прогресивних перетворень, використовувалися різні засоби легальної пропаганди: створювалися благодійні, просвітницькі й літературні товариства, організовувалися початкові школи для солдатів, видавалися літературні альманахи тощо. Союз діяв за статутом ("Зелена книга"), в якому визначалися його організаційні основи, окреслювалися головні завдання. Поміркована програма союзу не влаштовувала радикальних кіл. Вони домагалися запровадження республіканської форми правління, ліквідації самодержавства шляхом збройної революції та вбивства імператора.

У1821-1822 рр. на основі "Союзу благоденства" було створено дві таємні декабристські організації - "Південне товариство" на чолі з П. Пестелем в Україні з центром у м. Тульчині і "Північне товариство" у Петербурзі під керівництвом М. Муравйова і К. Рилєєва. Почалась активна підготовка до повстання, провідну роль в якому мали відігравати військові частини під командуванням змовників. Планувалося заарештувати імператора, змусити Сенат заявити про ліквідацію самодержавства і передання влади Тимчасовому уряду, який повинен організувати вибори до Установчих зборів. Вони мали визначити державний устрій Росії. Для цього розробили відповідні проекти, відомі в історії як "Руська правда" П. П есте ля і "Конституція" М. Муравйова, основними положеннями яких були: ліквідація самодержавства, введення конституції з широкими громадянськими правами і свободами (друку, слова, зібрань, віросповідань тощо), скасування кріпосного права, введення представницьких органів державного управління. Відрізнялися ці документи баченням форм державного устрою, організації виконавчої влади і вирішення селянського питання. П. Пестель пропонував установити в Росії республіку, законодавчу владу передати Народному вічеві, а виконавчу - Державній думі; владні органи централізувати, а національні окраїни русифікувати; селянам дати особисту свободу і землю. М. Муравйов бачив майбутню Росію конституційною монархією, де законодавча влада належала б двопалатному Народному вічеві, а виконавча - імператору; селяни отримали б особисту свободу, але зберігалися б великі поміщицькі господарства.

У 1825 р. до складу "Південного товариства" влилося "Товариство об'єднаних слов'ян" на чолі з братами А. і П. Борисовими. Було досягнуто домовленості про підтримку декабристів "Польським патріотичним товариством". Спільний виступ декабристи планували влітку 1826 р., але смерть Олександра І (листопад 1825 р.) змусила їх прискорити події. На 14 грудня 1825 р. була призначена присяга новому імператорові Миколі І і декабристи вирішили скористатися з цієї нагоди. Не скоординувавши свої дії з діями "Південного товариства", змовники у Петербурзі вивели військові частини (майже 3 тис. солдатів і матросів) на Сенатську площу. Нерішучість їхніх дій дала змогу Миколі І зібрати вірні війська та розстріляти повсталих з гармат. Із запізненням на два тижні виступило "Південне товариство", але Чернігівський полк під командуванням С. Муравйова-Апостола було блоковано регулярними частинами армії та розстріляно. До слідства у справі декабристів було притягнуто 579 осіб. К. Рилєєв, П. Пестель, С. Муравйов-Апостол, М. Бестужев-Рюмін і П. Каховський були повішені. Офіцерів розжалували, позбавили дворянства і громадянських прав, частину заслали на каторгу до Сибіру, інших - відправили в діючу армію на Кавказ, рядових покарали шпіцрутенами і різками.

Повстання декабристів у грудні 1825р. було першою спробою радикальних верств російського суспільства змінити панівний політичний лад, запровадити конституційну форму правління і створити умови для прогресивних соціальних і політичних реформ. Перебуваючи під впливом західноєвропейських ідей прогресу держави і нації на шляху свободи, запозичивши методи "військової революції" з європейської практики, декабристи спробували перенести їх на російський ґрунт. Непідготовленість російського суспільства до політичних перетворень, брак підтримки з боку ще не сформованого класу буржуазії, нехтування традиційним для росіян обожненням царської влади призвели до поразки декабристського руху і встановлення в Росії жорсткого абсолютистського режиму Миколи І (1825-1855). Повстання декабристів не досягло успіху, але мало велике значення для російської історії: це було перше повстання проти самодержавства, в якому брали участь дворяни - його опора.

Спроби царизму придушити революційний та опозиційний рух у Росії призвели до того, що в 30-40-х рр. XIX ст. його центр з армії перемістився в редакції журналів, газет та студентське середовище. Головною особливістю руху була відмова від радикальних методів боротьби, ідеологічні пошуки шляхів майбутнього розвитку Росії.

Московські журнали "Московський вісник" та "Телескоп" об'єднали прогресивних літераторів - І. Кіреєвського, М. Станкевича, О. Хом'якова та ін. Таємні гуртки створювалися також студентами Московського університету, серед яких виокремлювалися В. Бєлінський, О. Герцен та М. Огарьов. У гуртках обговорювалися переважно твори німецьких філософів - Фіхте, Шеллінга, Гегеля, в ідеях яких молодь шукала відповіді на злободенні питання російської дійсності.

Віссаріон Бєлінський (1811-1848) походив із родини лікаря, з дитинства був обізнаний з важким життям народу і шукав можливості поліпшити його становище. У1832р. його виключили з університету, він давав приватні уроки в дворянських родинах і згодом став постійним автором журналу "Телескоп". Майбутнє Росії бачив у подоланні розриву між інтелігенцією та народом, засвоєнні європейської культури та принципів демократії за збереження російської самобутності. Після закриття у 1837р. журналу "Телескоп" важко захворів, але продовжував займатися публіцистикою.

Олександр Герцен (1812-1870) походив із багатої поміщицької родини, виховувався на літературних творах просвітителів і захоплювався декабристами. Разом зі своїм другом М. Огарьовим (1813-1877) дав клятву до кінця життя боротися за свободу народу. В Московському університеті вони створили гурток однодумців, де обговорювали філософські твори, революційні події в Європі, читали твори французьких соціалістів, німецького філософа Г. Гегеля. У 1834 р., через рік після закінчення університету, О.Герцена і М. Огарьова було заарештовано й заслано в Пензенську й В'ятську губернії. У 1847р. виїхав із Росії, переконавшись у неможливості в країні боротися із самодержавством. У Лондоні заснував "Вільну російську друкарню", видавав альманах "Полярна зоря", газету "Колокол" та антиурядову літературу, яка нелегально поширювалася в Росії.

Песимістичні настрої" які охопили російську інтелігенцію в період реакції, відобразив П. Чаадаєв (1794-1856) у творі "Філософічні листи", які були опубліковані у 1836 р. у журналі "Телескоп". Головну причину відсталості Росії в культурному та соціальному розвитку автор вбачав у її відірваності від країн Європи. Думки П. Чаадаєва неоднозначно тлумачили в російському суспільстві, спричинили нові суперечки щодо шляхів майбутнього розвитку Росії, сприяли виникненню двох ліберальних течій суспільної думки - слов'янофілів і західників. Попри значні розбіжності у поглядах, їх єднали думки про необхідність скасування в Росії кріпосного права та запровадження представницької форми правління з широкими демократичними свободами та правами. Виразником ідей слов'янофілів був О. Хом'яков, автор відомого твору "Про старе і нове" (1839). Вони обстоювали думку про особливий шлях розвитку Росії, який ґрунтується на історичних традиціях, православній релігії та селянській общині. Динамічний розвиток Росії з гармонійними відносинами між різними верствами населення, на думку слов'янофілів, перервали реформи Петра І, які не відповідали менталітету слов'ян. Західники (0. Герцен, Т. Грановський, К. Кавелін) вважали Росію невід'ємною частиною Західної Європи, її культури та історії, а майбутнє Росії вбачали лише в контексті європейського буржуазного розвитку та парламентаризму.

Серед таємних гуртків 40-х рр. у Росії найвідомішим був гурток чиновника Міністерства закордонних справ М. Буташевича-Петрашевського (1821-1866). Починаючи з 1844 р., у помешканні Петрашевського по п'ятницях збиралася творча інтелігенція (М. Салтиков-Щедрін, Ф. Достоєвський, О. Майков та ін.), чиновники, офіцери. Вони обговорювали проблеми ліквідації кріпосного права, введення свободи друку, політичних прав громадян, стежили за революційними подіями 1848 р., в Європі. У 1849 р. членів гуртка Петрашевського було заарештовано. Хоча вони не проводили активної революційної діяльності, 21 особу засудили до розстрілу. Цей вирок згодом замінили багаторічною каторгою. Після придушення революції 1848-1849 рр. у країнах Західної Європи в Росії піднялась хвиля репресій та носилися цензурні утиски.