Розділ «Культура і наука західної, центральної та східної Європи в XVI-XVII ст.»

В історії давньої культури не було такої епохи, як Ренесанс, коли настільки високо поціновувалися краса і велич людини. Проте саме в цей час визріло усвідомлення необхідності заміни індивідуальної та ізольованої людської особистості історично зумовленим колективом, з яким пов'язувалися перспективи історичного прогресу.

У XVII ст. з утвердженням капіталізму розвивалося виробництво, зростала роль точних прикладних наук.

В Європі з'являються перші природничо-наукові товариства: Лондонське королівське наукове товариство і Паризька академія.

У XVII ст. відбувається світоглядна революція, що спричиняє руйнацію традиційної картини Всесвіту. 1610 р. великий італійський фізик, механік і астроном Галілео Галілей (1564-1642) сконструював підзорну трубу і за її допомогою побачив неосяжний Всесвіт, відкрив чотири супутники Юпітера, гори на Місяці, плями на Сонці тощо. Сучасник Галілея німецький астроном Йоганн Кеплер (1571-1630) узагальнив астрономічні спостереження у математичних формулах, відкрив закони руху планет, що отримали назву законів Кеплера.

Важливі відкриття, які змушували переглядати традиційні уявлення про будову світу та його природу, були зроблені в хімії, ботаніці, медицині. Так, англійський лікар і природознавець Уїльям Гарвей (1578-1657) вивчав систему кровообігу і довів, що серце є її центром.

Принципове значення для з'ясування світоглядних засад культури нового часу, яка формувалась у XVII ст., мала проблема методів наукового пізнання. Важливу роль у її вирішенні відіграв видатний англійський філософ і державний діяч Френсіс Бекон (1561-1626), який вважав, що наукове пізнання має ґрунтуватися на аналізі дослідних даних.

Підсумком наукової революції XVII ст. стали здобутки великого англійського фізика, астронома і математика Ісаака Ньютона (1643-1727). Йому належить відкриття законів всесвітнього тяжіння, дисперсії світла, методів диференціального та інтегрального числення.

Нові знання впливали на думки людей, спрямовували їх до критичного переосмислення релігійного світогляду. Проте релігія залишалася провідною духовною засадою не тільки масової традиційної народної культури, а й науки. Здобутки науки, техніки, торгівлі, мореплавства свідчили про великі можливості розкріпаченого людського розуму, але вже в цю добу стали помітними деякі суперечливі наслідки науково-технічного прогресу та прагматичного світогляду.

XVII ст. було надто складним за своїми соціальними та духовними процесами. В Європі не припинялися масові кровопролиття. На зміну релігійним війнам, що супроводжували Реформацію XVI ст., прийшла не менш кривава і руйнівна Тридцятилітня війна (1618-1648), масовими вбивствами супроводжувалися революційні події в Нідерландах, Англії. У реальному житті людина доби становлення капіталістичних відносин демонструвала не стільки шляхетні, скільки темні прояви своєї вдачі. Чи можна лише за допомогою розуму приборкати пристрасті та побудувати гуманне суспільство - подібні питання поставали перед мислителями XVII ст. і вирішувалися неоднозначно. Якщо, скажімо, Р. Декарт дивився у майбутнє людства з оптимізмом, то Т. Гоббс або Б. Спіноза щодо цього були протилежної думки.

Так званий трагічний гуманізм, втілений у творчості Шекспіра або Сервантеса, які розуміли весь тягар існування моральної розумної людини в антигуманному світі, знаходить у XVII ст. своїх послідовників. Одним з них був видатний французький математик, фізик і філософ Блез Паскаль (1623-1662). Уже в шістнадцять років він написав математичний трактат "Досвід теорії конічних перерізів", який отримав високу оцінку наукової громадськості. Паскаль плідно займався дослідженнями в галузі теорії чисел, алгебри, теорії ймовірностей, гідростатики. Розчарувавшись у можливостях точних наук, Паскаль звернувся до релігійно-філософської проблематики, став ченцем абатства Пор-Рояль, де працював над своїм славетним філософським твором "Думки". У ньому науковець звернувся до трагедії людини, одинокої у безмежному Космосі.

XVII ст. було важливою віхою в історії музики, оскільки вона збагатилася світськими елементами та новими жанрами: оперою, ораторією, інструментальною музикою.

Нові тенденції виявилися в малярстві, скульптурі, графіці, архітектурі. Італійський живописець Караваджо (1573-1610) вважається одним із засновників реалістичного напряму в європейському живописі.

Біблійні та міфологічні сюжети ще утримували свої позиції в мистецтві, але вже набули рис життєвої конкретності. Виникла і нова художня тематика - зображення повсякденного життя приватної людини, світу речей, що оточують її.

В Європі у цей час творили фламандець Пітер-Пауль Рубенс (1577-1640), голландець Рембрандт X ар мене ван Рейн (1606- 1669), які багато уваги приділяли зображенню життя пересічної людини.

Гуманізм культури XVII ст. ґрунтувався не на визнанні гармонії природного начала, розуму і почуттів, а на їхньому протистоянні. На перший план він висував інтелект, розум. Можливості для реалізації гуманістичних ідеалів представники культурних течій XVII ст. не лише вбачали у волі людини, а пов'язували їх зі станом самого суспільства, закладаючи тим самим підвалини для наступного типу культури - просвітницького гуманізму XVIII ст.