Розділ «Італійські міста-держави»

Вершиною антиматнатського законодавства у Флоренції стали "Установлення справедливості" (1293), згідно з якими магнати, які завдали образи або заподіяли який-небудь збиток пополанам, суворо каралися. Доповнення до "Встановлень" (1295) виключали магнатів з керівних органів міста, якщо вони не були членами певного цеху. Подібні пункти містилися і в постановах інших міст.

Зростання політичної могутності та високий рівень автономії міст Північної і Середньої Італії були зумовлені високим рівнем їх економічного розвитку як центрів ремесла і торгівлі, переважно зовнішньої, середземноморської.

Піза і Генуя, а трохи пізніше Венеція, що надали істотну допомогу хрестоносцям у здійсненні 1-го хрестового походу, були гідно винагороджені. Венеція отримала в усіх захоплених хрестоносцями містах Єрусалимського королівства місця для влаштування ринків і звільнення від податків. Уже в першій половині XII ст. майже в усіх прибережних містах Сирії та Палестини були засновані численні колонії венеціанців, генуезців і пізанців, які стали важливими центрами торгівлі між Заходом і Сходом. Італійські купці з цих міст були частими гостями і в єгипетських портах, передусім Александрії, портах Тунісу, Алжиру і Марокко, звідки привозили вовну.

Після 4-го хрестового походу Венеція здобула необмежену владу над усім узбережжям Іонічного моря, над Критом, у внутрішній Фракії та інших територіях Візантійської імперії. У Константинополі венеціанцям належав великий квартал, яким управляв подеста або баюл. Після відновлення Візантійської імперії генуезці, що суперничали з Венецією, посіли привілейоване становище в Константинополі й здобули кілька торгових портів на островах Егейського моря, на берегах Малої Азії та в Криму.

Міста внутрішніх областей Італії - Мілан та інші центри Ломбардії, Флоренція - використовували купців Генуї і Пізи як посередників у своїй торгівлі з Західною Європою. Розташований на перетині важливих міжнародних торговельних шляхів - з Швейцарії, Франції та Німеччини в Лігурію і Тоскану, а також на Адріатичне узбережжя, Мілан до кінця XIII ст. став одним з головних торговельних центрів на Апеннінах.

Флоренція та інші міста Тоскани своєю могутністю були зобов'язані передусім розвитку шерстяної промисловості. Серед цехів Флоренції найвпливовішими стали цехи шерстяників - Лана і Калімала. Купці цеху Калімала торгували сукнами, привезеними з Франції, Фландрії та Англії, але дуже рано почали займатися їх переробкою в більш тонкі й дорогі.

Цехи - об'єднання вільних міських робітників однієї спеціальності або близько споріднених, що склалися в XI-XII ст. у країнах Західної Європи та окремих містах Київської Русі - Києві, Львові та ін., набувши значного розвитку в XVI-XVII ст. Крім суто виробничих, були цехи лікарів, вчителів, нотаріусів тощо, оскільки в середні віки їх заняття вважалося також ремеслом і вони потребували захисту особистих прав, охорони своєї організації. Підкорялися міському управлінню. У внутрішньому житті та діяльності, що регламентувались цеховими статутами, цехи були самостійними. їм належала судова та поліцейська влада над своїми членами. Цех мав власну касу, кошти до якої надходили від внесків за учнів, від найманців, штрафів тощо. Основний орган цехового управління становили загальні збори членів цеху, на яких мали право бути присутніми тільки самостійні його члени - майстри. Цехові посади були виборними. Кожний цех обирав до 12 старшин, наділених виконавчою та судовою владою (цех судив в основному щодо промислових справ). Втратили своє значення з розвитком мануфактурного та фабричного виробництва.

Флорентійські купці наприкінці XIII - на початку XIV ст. придбавали для численних майстерень Лани і Калімали вовну в Англії та Шотландії, на ярмарках Центральної Європи, Іспанії, Північної Африки і Греції.

Із середини XIII ст. банківські компанії Флоренції, об'єднані з цехами, прибрали до своїх рук значну частину фінансових справ папської курії, позичали великі грошові суми англійському королеві. Флорентійці нерідко отримували в Англії привілеї на експорт вовни і відкуп на збирання мита. У 1252 р. Флоренція перша з італійських міст-республік розпочала карбування золотої монети - флорина (1 флорин містив 3,14 г золота), що отримав повсюдне визнання у міжнародній торгівлі. Декілька років потому значно розповсюдився і венеціанський золотий дукат.

Економічні й політичні успіхи міст Північної Італії та Тоскани забезпечили їм можливість самостійного існування як міст-дер-жав, створили умови для високого розвитку матеріальної і духовної культури, більш сприятливі, ніж будь-де в Європі.

XIV ст. - час розквіту пополанської демократії, але фактично це була демократія "жирного народу". Загострення суперечностей між ним та "худими" пополанами перетворилося на смугу міських повстань. Найбільшим із них було повстання найманих робітників вовноткацької промисловості в 1378 р. у Флоренції.

У XV ст. італійські республіки були настільки могутніми, що почали битву за переділ Італії, насамперед за оволодіння торговими шляхами. Вони не шкодували ні сил, ні грошей для оплати кондотьєрів - найманих командирів військових загонів, які переважно складалися з іноземців. Великі міста підпорядковували собі слабші, зокрема Венеція привласнила величезну територію на півночі Італії.

У містах відбувалися і політичні зміни. Замість республіканського устрою в одних із них встановилася синьйорія, в інших - тиранія. У Флоренції фактичним правителем став багатий банкір Козімо Медічі. Він прикрасив рідне місто величними спорудами, а щедрими дарунками заслужив любов городян. Республіканський устрій зберігався, але політика вже вершилася в палаці Медічі. Найблискучішим та найосвіченішим правителем Флоренції був онук Козімо Медічі Лоренцо Чудовий - досвідчений політик, тонкий дипломат, знавець і покровитель мистецтва. За нього Флоренція перетворилась на могутню державу. Свою владу ці правителі вже передавали у спадок.