Розділ 36

Якби Бренда не вистрибнула з вантажівки, Томас так і стовбичив би перед табличкою до кінця дня.

— Я все чекала слушної миті, щоб розповісти про неї,— заговорила дівчина, остаточно повернувши Томаса до тями.

Він різко повернув до неї голову.

— Що? Ти про що?

Бренда не перевела погляд на Томаса — так і дивилася на табличку.

— Коли я тільки довідалася твоє ім’я… Коли Хорхе довідався… Почувши, як тебе звати, він, напевно, відразу вирішив спробувати щастя й провести тебе через місто до цього твого прихистку.

— Брендо, ти про що говориш?

Нарешті вона відірвалася погляд від таблички і подивилася Томасові в очі.

— Такі знаки — по всьому місту, і напис на них незмінний.

У Томаса підігнулися коліна, і він, опустившись на землю, притулився спиною до стіни.

— Як… як таке взагалі можливо? Табличка ж давно висить… — він не знав, що й казати.

— Гадки не маю, — відповіла Бренда, сідаючи поруч. — Нам ці знаки ні про що не говорили. Зате коли з’явилася твоя компанія і ти назвався… ми відразу збагнули, що це не збіг обставин.

Томас обдарував її важким поглядом, відчуваючи, як усередині закипає гнів.

— Чому ти відразу не сказала? Береш мене за руку, звіряєшся, як убили твого батька, а про це ані пись?

— Я боялася твоєї реакції. Думала, зірвешся і побіжиш шукати ці таблички по всьому місту. А мене кинеш.

Томас зітхнув. Як же йому це все набридло! Він глибоко зітхнув, мов видихаючи свій гнів.

— Схоже, це просто ще один штрих до цього безглуздого кошмару.

Звівши голову, Бренда знов подивилася на табличку.

— Хіба не ясно, про що тут ідеться? Це ж очевидно. Бути тобі ватажком, захопити владу. А я тобі допоможу і заслужу своє місце. Місце в прихистку.