TextBook Якусь мить Томас не міг повірити, що людина, яка в буквальному сенсі звалилася хлопцям на голови, реальна. З’явився він геть несподівано, ще й представився так дурнувато. Але ось він, стоїть перед глейдерами. І нехай Хорхе не видається зовсім кінченим, як ті що зустрічалися їм досі, він сам зізнався, що він псих.
— Ви, люди, що — розмовляти розучилися? — запитав Хорхе з усмішкою, яка в цій напіврозваленій будівлі видавалася геть недоречною. — Чи психів боїтеся? Гадаєте, вони валять людей на землю і виїдають їм очі? М-м, смачно… Люблю очі, коли закінчується їдло. На смак як недоварені яйця.
Розмову з Хорхе вирішив узяти на себе Мінхо, заледве перемагаючи біль.
— Ти зізнаєшся, що псих? Зовсім з глузду з’їхав?
— Ну, він же сказав, що любить очі,— втрутився Казан. — Тож, мабуть, таки з’їхав.
Хорхе розреготався, але з виразною ноткою погрози в голосі.
— Та облиште вже, мої нові друзі. Я б з’їв ваші баньки тільки в тому разі, коли б ви були мерцями. Правда, в разі потреби я з легкістю допоможу вам перейти в такий стан. Зрозуміло вам?
Веселість Хорхе враз здиміла, і дивився він на глейдерів застережливо, суворо, наче кидав виклик.
Запала тривала тиша, аж нарешті Ньют запитав:
— Скільки вас тут?
Хорхе різко перевів на нього погляд.
— Скільки нас? Скільки психів? Тут усі психи, hermano.1
— Я не те мав на увазі, й ти мене розумієш, — відповів Ньют.
Хорхе почав міряти кімнату кроками, то обходячи глейдерів, то переступаючи через них. Придивляючись до кожного.
— Ви, люди, ще багато про що повинні довідатися і зрозуміти, як влаштоване місто. Про психів, про «БЕЗУМ», про уряд і про те, з якою метою нас кинули тут і гноять у божевіллі, щоб ми різали одне одного, втрачаючи рештки глузду. Про те, що бувають різні стадії Спалаху. Про те, що для вас уже все скінчено… Якщо ви досі не заразилися, то невдовзі однак це станеться.
Томас стежив очима, як незнайомець повільно намотує кола кімнатою, виголошуючи свої жахливі заяви. Томас думав, що звикся з думкою, що він хворий, але цей псих змусив його злякатися ще дужче. Змусив відчути безпорадність.
Зупинившись перед Томасом, майже наступаючи на ноги Мінхо, Хорхе провадив:
— Але ми зробимо не так, comprende?2 Першими розповідають усе ті, хто опинився у менш вигідному становищі. Я хочу знати про вас усе: звідки ви, навіщо тут, яка в біса ваша мета. Починайте.
Мінхо розсміявся низьким і загрозливим сміхом.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Той, що біжить лабіринтом. Випробування вогнем» автора Джеймс Дешнер на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 26“ на сторінці 1. Приємного читання.