Розділ 21

Мружачись крізь сльози, Томас видибав з будинку, в якому вже не світилося. Повернувшись до глейдерів, він не схотів відповідати на питання, сказав лишень, що треба тікати якнайдалі та якнайшвидше. Згодом він усе пояснить. А зараз їхні життя в небезпеці.

Він нікого не чекав. Навіть не запропонував Арисові замість нього понести мішок з харчами. Він просто рушив у напрямку міста — спершу бігом, а потім перейшов на ступу. Томас не хотів нікого бачити і нічого знати. Втеча від Терези стала для нього найважчим випробуванням. Втрата пам’яті, Глейд, Лабіринт, битва з гріверами, Чакова смерть — усе це не порівняється з болем від того, що він добровільно залишив її.

Тереза тут. Томас обіймав її. Вони знову були разом.

Вони цілувалися, і Томас відчував таке, що вже вважав неможливим.

А тепер він тікає. Полишає її.

З грудей вихопилися здавлені схлипи. Томас застогнав, і голос його тріснув. У серці палав біль, хотілося впасти на землю і просто здатися. Охоплений жалем до себе, Томас відчував спокусу повернутися. Тільки він не міг зрадити Терезу й не зробити, як вона веліла, — а потім він дотримається обіцянки та знайде її.

Тереза бодай жива. Бодай жива.

Ось що повторював про себе Томас. Ось як змушував себе бігти далі.

Вона жива.

Але тіло довго не витримало. За деякий час — години за дві, може, за три — Томас зупинився. Здавалося, ступить іще крок — і серце вибухне у грудях. Томас обернувся і побачив тіні: інші глейдери добряче відстали. Жадібно ковтаючи сухе повітря, він опустився навколішки й уперся в стегна долонями, чекаючи на інших.

Першим його наздогнав Мінхо. Тільки-но займалося на світ, але й у такому присмерку було видно, що ватажок незадоволений. Мінхо тричі обійшов навколо Томаса і вигукнув:

— Що… Навіщо… Що за гнилий ідіотизм, Томасе?

Але Томасу розмовляти не хотілося. Ні про що.

Не дочекавшись відповіді, Мінхо опустився навколішки поруч.

— Що це ти вигадав? Вийшов собі просто й помчав геть. Нічого не сказав… Ми так не робимо, баклан, — Мінхо, хекаючи, сів на пісок і похитав головою.

— Пробач, — пробурмотів Томас. — Просто мені було трохи важко.

Аж ось приспіла й решта глейдерів. Хтось зігнувся, намагаючись віддихатися, інші підійшли ближче, щоб чути розмову Томаса й Мінхо. Ньют теж став поруч, але при цьому вважав за краще не втручатися — надав Мінхо свободу докопуватися до причини дивної Томасової поведінки.

— Важко? — перепитав Мінхо. — 3 ким ти там зустрівся? Що тобі сказали?

Томас не мав вибору: зараз не можна приховувати від товаришів правду.