Розділ 50

Дерева, може, і всохли, та їхнє гілля відчайдушно чіплялося за одяг і дряпало шкіру. Стовбури світилися білим, калюжки і струмочки тіней на землі надавали місцевості особливо зловісного вигляду. Тереза мовчки йшла вперед, злітаючи вгору по схилу, наче привид.

— Куди ми? — запитав Томас. — Думаєш, я повірю, ніби то був спектакль? Чому ти не урвала його, коли мене вирішили не вбивати?

Відповідь її була дуже дивна. Ледве обернувшись і не зменшуючи темпу, Тереза промовила:

— Ти ж знайомий з Арисом?

Томас на мить загнувся, приголомшений.

— Ариса? Як ти про нього довідалася? А він тут до чого? — Томас поквапився наздогнати Терезу, згораючи од цікавості й боячись почути відповідь.

Відповіла дівчина не відразу. Продираючись крізь особливо густі зарості, вона відпустила тугу гілку, хльоснувши його в обличчя, і тільки потім зупинилася під стовпом місячного світла. Сумно подивившись на Томаса, з напругою в голосі Тереза промовила:

— Насправді я знаю Ариса дуже добре. Значно краще, ніж тобі хотілося б. Він не лише посідав важливе місце в моєму житті до Лабіринту. У нас із ним — як і з тобою — телепатичний зв’язок. Навіть у Глейді я постійно спілкувалася з ним. Рано чи пізно нас з Арисом знову звели б разом.

Томас не знав, що й сказати. Тереза, напевно, жартує. Ця несподівана її заява… ще один сюрприз від «БЕЗУМУ».

Згорнувши руки на грудях, Тереза дивилася на Томаса, і, здавалося, її дуже втішила його реакція.

— Ти брешеш, — промовив він нарешті.— Повсякчас брешеш. Я не розумію навіщо і що має статися, але…

— Облиш, Томе. Як можна бути таким дурним? Ти стільки всього пережив, але й досі дивуєшся. Наші з тобою стосунки — частина дурнуватого тесту. Й ось він закінчився. Ми з Арисом виконаємо покладене на нас завдання, і життя триватиме далі. Зрозумій, головне — «БЕЗУМ».

— Ти про що? — в Томаса всередині зяяла моторошна порожнеча.

Позаду тріснула гілка, і Тереза глянула Томасу за спину. Зібравши волю в кулак, він змусив себе не обертатися і не дивитися, хто скрадається крізь гайок.

— Томе, в тебе за спиною Арис, з дуже великим ножем. Смикнешся — переріже горлянку. Ти підеш з нами і зробиш все, що скажемо. Ясно?

Томас просто дивився на Терезу, сподіваючись, що вона добре бачить гнів у нього на обличчі. Ще ніколи в житті — скільки себе пам’ятав — Томас не почувався таким злим.

— Арисе, привітайся, — промовила Тереза і — що найгірше — посміхнулася.

— Привіт, Томмі,— промовив новачок. Точно, Арис, тільки голос став жорсткішим. — Так зворушливо знову тебе зустріти.

Вістря ножа вперлося в спину.