Розділ 60

Блискавки вибухали повсюди, оглушливо гримнув грім; зусібіч у повітря полетіли грудки землі. Почулися крики — і один з них різко стих: дівочий. Знову — і цього разу сильніше — запахло смаленим. Тріск електрики урвався раптово, однак у хмарах блискавки спалахували повсякчас, і з неба суцільною стіною ринув дощ.

Томас першу серію блискавок пролежав нерухомо. Зараз безпечніше було залишатися на місці. Та коли шквал блискавок ущух, він підвівся й роззирнувся: кому допомогти, куди бігти, поки не почалося знову?

Томасів суперник загинув: половина його тіла обвуглилася, друга була відсутня. Тереза тим часом добивала свого монстра: вибухнула остання лампа, і з сичанням згасли іскри. Мінхо насилу підводився з землі. Ньют стояв поруч, важко сапаючи. Казан блював, зігнувшись навпіл. Решта хто валявся на землі, хто — як-от Бренда і Хорхе — досі билися. Звідусіль гримів грім, виблискували блискавки, періщив дощ.

Треба було щось робити. Тереза над трупом ворога стояла всього за кілька кроків від Томаса, упершись руками в коліна.

«Треба знайти укриття», — подумки сказав їй Томас.

«Скільки ще часу залишилося?»

Примружившись, Томас підніс годинник мало не до носа.

«Десять хвилин».

«Треба сховатися в капсули», — Тереза вказала на найближчу. Її дно і віко скидалися на половинки ідеально розкритої яєчної шкаралупи; мабуть, вони вже повні води.

Гарна ідея. «А що як не вийде там зачинитися?» — запитав Томас.

«Маєш кращу пропозицію?»

«Ні», — зізнався Томас і, схопивши Терезу за руку, побіг до капсули.

«Треба іншим підказати!» — схаменулася Тереза, ледве опинившись біля капсули.

«Самі дотумкають», — відповів Томас. Не можна було гаяти часу. Щомиті по них могла вдарити блискавка. Вони всі підсмажаться перше, ніж Томас із Терезою донесуть до них цю рятівну ідею. Тому треба вірити, що вони самі здогадаються. Мають здогадатися.

Коли вони з Терезою підбігли до капсули, з неба на землю обрушилося кілька білих зиґзаґів; полетіли грудки землі упереміш із дощівкою. У вухах задзвеніло. Зазирнувши в ліву половинку контейнера, Томас побачив у ній калюжку брудної води. Від неї страшенно смерділо.

— Швидше! — гаркнув він, залазячи всередину.

Тереза полізла за ним. Вони сіли на дні капсули і, не змовляючись, вхопилися за її другу половину. Віко мало гумову підкладку, і триматися за нього було легко. Томас ліг животом на край капсули, напружився і потягнув, вкладаючи в ривок усю силу.

Томас уже приготувався зачинити віко, як раптом підбігли Бренда і Хорхе. Томас відчув хвилю полегшення, що вони живі.

— Для нас місце є? — запитав Хорхе, намагаючись перекричати шум бурі.