Розділ 45

Томаса довго качали по землі, поки цілком не запхали в мішок. Внизу, біля ніг, закріпили мішок мотузкою, а далі ту саму мотузку обгорнули довкола всього тіла, зав’язавши останній вузол над головою.

Томас відчув, як пута натягнулися, а тоді голова поїхала вгору. Він уявив, як дівчата взялися за один кінець страшенно довгої мотузки і зараз поволочуть його по землі. Більше Томас терпіти не збирався, хоча і розумів, чим це може закінчитися.

— Терезо! Не чини так зі мною!

Цього разу вдарили кулаком у живіт, і Томас завив. Він мало не зігнувся навпіл — хотілося скоцюрбитися і відповзти геть. До горла підступив клубок нудоти, і лише зусиллям волі він утримав обід у шлунку.

— Коли вже тобі на себе начхати, — промовила Тереза, — то ще раз промовиш слово — і ми почнемо розстрілювати твоїх друзів. Так тобі подобається більше?

У відповідь Томас схлипнув від болю. Ще вчора він бачив світ у веселкових тонах: інфекції немає, рана загоїлася, місто з психами залишилося далеко позаду, і треба лише перевалити через гори, щоб досягти прихистку. Життя його так нічого й не навчило.

— Я не жартую! — гримнула Тереза на глейдерів. — Стріляємо без попередження. Не ходіть за нами!

Вона присіла поруч із Томасом: майнув її силует, зашурхотів пісок у неї під колінами. Тереза схопила Томаса за голову просто крізь мішок і припала губами майже до самого вуха. Томас щосили напружив слух, щоб уловити крізь шелест вітру ледь чутний шепіт.

— Мені не дають говорити з тобою подумки. Але ти повинен мені довіряти.

Вражений, Томас заледве втримався від зойку.

— Що ти йому сказала? — запитала одна з дівчат, які тягли мішок за мотузку.

— Сказала, що мене дуже тішить його становище бранця. І моя помста. Сподіваюся, ти не проти?

Так зарозуміло Тереза ніколи не розмовляла. Вона або дуже добра акторка, або вона таки почала з’їжджати з глузду. І в неї роздвоєння особистості.

— Рада за тебе, — відповіла дівчина. — Тільки не захоплюйся. Треба квапитися.

— Пам’ятаю, — промовила Тереза, потім ще сильніше стиснула Томасову голову і притулилася губами до його вуха. Коли вона заговорила, він відчув жар її дихання навіть крізь волокна мішковини. — Тримайся. Недовго залишилося.

Томас впав у ступор. Що тут можна подумати? З нього знущаються, чи що?

Тереза відпустила його і підвелася.

— Гаразд, ходімо. І як слід протягніть його по камінню.

Полоненого Томаса поволочили по землі, мішковина зовсім не пом’якшувала тертя об гостре каміння. Щоб зменшити біль, Томас вигнув спину, перенісши вагу на ноги. Втім, надовго його не вистачить.