Розділ 36

Трохи схиливши голову набік, Бренда завмерла, дослухаючись.

— Ага. Ніби хтось б’є в барабан.

— Здається, ігри закінчилися, — Томас зіп’явся на ноги і допоміг підвестися Бренді.— Як ти гадаєш, що це?

— Нічого доброго.

— А може, то наші друзі?

Басисте бам-бам-бам долинало звідусіль, його відлуння летіло провулком, відбиваючись від стін. Та вже за кілька секунд Томас зрозумів, що лунає воно з-за рогу. Попри ризик, хлопець побіг на звук.

— Що ти робиш? — спробувала зупинити його Бренда, та коли він не зреагував, побігла за ним.

У самому кінці провулку Томас опинився перед потрісканою стіною з вицвілої цегли; тут чотири сходинки вели вниз, до старих дерев’яних дверей. Над дверима було крихітне прямокутне віконце: згори, наче останній зуб, стирчав єдиний уламок скла.

Зсередини долинала музика — гучна, швидка, з потужними басами і верескливими гітарами. До цього домішувалися сміх і нестройний спів. Усі ці звуки здавалися… божевільними. Томасу зробилося моторошно.

Очевидячки, психи не лишень за чужими носами полюють. Томасу стало зле: тут він своїх друзів точно не знайде.

— Забираймося звідси, — сказав Томас.

— Думаєш? — відповіла Бренда з-за плеча.

— Та ходімо вже.

Вони розвернулися — і завмерли на місці. Троє людей непомітно зайшло у провулок, поки Томас і Бренда сиділи замислені. Й тепер двоє чоловіків і жінка стояли всього за кілька футів від них.

У Томаса серце впало в п’яти, коли він швидко глянув на цих трьох: брудне лахміття, заплутане волосся, замурзані обличчя… правда, на тілі немає ран і в очах ще жевріє іскра розуму. Це психи, тільки не кінчені.

— Агов, — гукнула жінка: довге руде волосся зібране у хвіст, сорочка розстебнута так вільно, що Томас насилу змусив себе дивитися жінці в обличчя. — Ходімо потусуємося? Море танців. Море кохання. Море питва.

Вловивши в її голосі підозрілу нотку, Томас занепокоївся. Жінка не намагалася бути милою, вона знущалася.

— Е ні, дякую, — відповів Томас. — Ми… це… просто…

— Друзів шукаємо, — втрутилася Бренда. — Ми новачки, освоюємося.

— Ласкаво просимо до Психоленду, який облаштував нам «БЕЗУМ», — промовив один з чоловіків, рослявий і бридкий, з масним чубом. — Не бійтеся: там, унизу, — він кивнув у бік дверей з віконцем, — тільки половина кінчених. Подумаєш, ліктем у пику дістанеш або по яйках. Ніхто вас не з’їсть.