Розділ 49

Мовчки попоївши, Томас готувався рушати в дорогу у складі групи «В». Нарешті попрямували на північ, через перевал, у напрямку прихистку, який має чекати з тамтого боку. Дивно було приєднатися до дівчат після того, як вони з ним обійшлися. Зате вони поводилися так, наче нічого й не сталося. Томаса сприймали як… як одну з дівчат.

Утім, він ішов трохи оддалік, ближче до хвоста, ще не до кінця довіряючи їм. Що робити? Шукати Мінхо, Ньюта й інших, якщо Гаррієт дозволить піти? Страшенно хотілося повернутися до друзів, до Бренди. Та час спливає, харчів і води немає, сам він не впорається. Залишалося сподіватися, що хлопці самі знайдуть прихисток.

Так і йшов Томас: наче і з групою «В», а наче й оддалік.

Дві години Томас просто собі йшов, нічого не помічаючи, крім голих гір і хрускоту піску з камінням під ногами, задоволений, що знову може йти. Хтозна, які перешкоди попереду і що дівчата приготували для нього. Він усе думав про свої сни, але ніяк не міг зібрати все докупи, щоб зрозуміти.

Гаррієт трохи пропустила вервечку дівчат уперед, аж порівнялася з Томасом.

— Пробач за мішок і за те, що волочили тебе по землі,— перепросила вона. Томас не бачив обличчя дівчини в темряві, зате уявив усмішку на її губах.

— Нема проблем, приємно було розслабитися хоч ненадовго, — сказав Томас, розуміючи, що слід підіграти, виявити почуття гумору. Поки що нічого іншого не залишається, навіть якщо він не довіряє дівчатам цілком.

Гаррієт розсміялася, і Томас дозволив собі трохи розслабитися.

— Ага… ну, вбити тебе велів чоловік з «БЕЗУМУ». Тереза звиханулася на цій ідеї, ніби сама вигадала позбавити тебе життя.

Хоч Томасові було й прикро, та він не збирався проґавити шанс вивідати якнайбільше інформації.

— Такий у білому костюмі, більше схожий на щура, ніж на людину?

— Точно, — без вагань підтвердила Гаррієт. — Він і до вас приходив?

Томас кивнув.

— А що… що конкретно він звелів робити?

— Ми йшли тунелями, тому в пустелі ви нас і не бачили. Перший наказ був дивний: влаштувати вам з Терезою зустріч. Ну, там, на південній околиці міста. Пам’ятаєш?

Томасове серце впало у п’яти. Тереза і тоді була вже з групою «В»?

— Так, пам’ятаю…

— Але, мабуть, ти й сам про все здогадався? Зустріч була підставна. Щоб дати тобі облудну гарантію. Тереза розповідала, мовляв, її… контролювали і змусили поцілувати тебе. Це правда?

Зупинившись, Томас упер руки в коліна — забило дух. Он воно що. Остаточні сумніви розвіялися цілком і безповоротно. Тереза грає проти нього. Якщо взагалі колись була за нього.