Розділ 36

— По яйках? — перепитала Бренда. — Перепрошую?

— Я до хлопця звертався, — вказав чоловік на Томаса. — Тобі може бути складніше, якщо не триматимешся біля нас. Ти дівка і все таке…

Томаса від цієї розмови вже марудило.

— Напевно, буде весело, але нам час. Друзів треба шукати. Може, ще повернемося.

Вперед виступив другий чоловік. Невисокий, приємної зовнішності, з коротким білявим їжачком.

— Ви двоє ще зовсім діти. Пора вам учитися розважатися. Офіційно запрошуємо вас на свято, — кожне своє слово він карбував без натяку на ввічливість.

— Ще раз дякуємо, але ми змушені відмовитися, — відповіла Бренда.

З кишені довгої куртки Білявець дістав пістолет. Сріблястий корпус зброї потьмянів і був доволі замацаний, та від цього вигляд мав не менш загрозливий.

— Ви не зрозуміли. Від нашого запрошення не відмовляються.

Аж тут і Рослявий вийняв ніж, а Хвостата дістала викрутку, кінчик якої вкривали чорні плями, очевидячки, крові.

— Що скажете? — запитав Білявець. — То йдете з нами на свято?

Томас подивився на Бренду. Дівчина позирала на Білявця так, ніби готувалася утнути якусь дурницю.

— Зрозумів, — швидко відповів Томас. — Ми йдемо. Ведіть.

— Що? — різко обернулася до нього Бренда.

— У цього — пістолет. У цього — ніж. А у неї — гнила викрутка. Не хочеться мені без очей лишитися.

— Розумний у тебе хлопець, — зауважив Білявець. — Ходімо ж, розважимося, — цівкою пістолета він указав на двері.— Гості — перші.

Бренда розізлилася, проте з очей було видно: вона розуміє, що вибору немає.

— Гаразд.

Білявець посміхнувся: такий вираз найкраще личив би змію.

— Яка сила духу! Все чудово, нема чого хвилюватися.