Розділ 32

З Томасових грудей вихопився тихий зойк — він і не був певен, що скрикнув уголос, просто відчув його. Бренда стояла поруч, мовчки — закам’янівши, мабуть, — не зводячи променя ліхтарика зі страшного незнайомця.

Той важко ступив їм назустріч, розмахуючи для рівноваги правою рукою.

— Певне, біс відтяв мій ніс, — з огидним бульканням промовив він, — навідріз.

Затамувавши подих, Томас чекав, як діятиме Бренда.

— Ясно вам? — запитало страховисько, намагаючись виліпити з вищиру широку посмішку. Він нагадував звіра, готового кинутися на здобич. — Навідріз. Відтяв мій ніс. Біс, — він вибухнув вологим сміхом, і Томас злякався, що заснути після такого вже точно не зможе.

— Так, я чую, — відповіла Бренда. — Дуже смішно.

Вона вправно витягла з наплічника бляшанку консервів і, не встиг Томас подумати, правильно це чи слід зупинити Бренду, жбурнула її психу в пику.

Псих заволав, і в Томаса кров похолола в жилах.

У приміщення потягнулися інші. Спершу двоє. Потім троє. Ще четверо. Чоловіки і жінки, вони виповзали з темряви і ставали позаду першого психа. Всі як один давно були кінчені. Огидні, знищені Спалахом, у виразках з ніг до голови. І всі, як зауважив Томас, безносі.

— Не так було й боляче, — сказав головний псих. — У тебе гарненький носик. Мені ой як хочеться мати ніс, — псих на мить замовк, облизуючи губи. Його язик нагадував бридку, пошрамовану пурпурову ганчірку, наче псих знічев’я жував його. — І моїм друзям теж.

У Томаса в грудях розтікався страх, ніби отруйний газ. Тепер зрозуміло, на що зрештою перетворюється інфікований Спалахом. З вікна спальні Томас бачив хворих на фінальній стадії, але там хлопців захищали ґрати, а тут нічого немає. Жах зовсім поруч. Обличчя психів здавалися примітивними, позбавленими останньої краплі людського. Головний псих ступив крок уперед, потім ще один.

Час тікати.

Бренда й слова не промовила, та й не треба було. Щойно вона жбурнула у психа ще одну бляшанку, Томас розвернувся, й вони разом помчали геть. Позаду залунали крики, немов бойовий клич армії демонів.

Промінь ліхтаря скакав по підлозі та стінах, освітлюючи повороти. Томас із Брендою мали перевагу: психи повільні, їхні тіла вражені хворобою. Та раптом десь у глибині тунелів на втікачів чекають інші психи?

Бренда пригальмувала, потім різко звернула праворуч, потягнувши за собою Томаса. Той поточився, але швидко відновив рівновагу і знову побіг стрімголов. Нарешті злісні крики і свист затихли вдалині.

Бренда звернула ліворуч, потім праворуч і загасила ліхтарик. Темпу, втім, не збавила.

— Ти що замислила? — запитав Томас; боячись врізатися в стіну, він простягнув поперед себе руку.

Бренда у відповідь шикнула. Чи можна їй довіряти? — подумав Томас. Він довірив їй своє життя. Але який у нього вибір, особливо зараз?

Бренда знову зупинилася, цього разу надовго. У темряві вони з Томасом важко відсапувалися. Психи волали десь позаду, скорочуючи розрив.