TextBook І знову отямився Томас од сліпучого світла — воно світило згори просто в очі. Він одразу збагнув, що це не сонце — світло було зовсім інакше. Било в очі з короткої відстані. Навіть коли Томас міцно заплющив очі, це не допомогло: перед очима так і плавав на темному тлі відбиток лампочки.
Чулися голоси — хтось перешіптувався. Не можна було розібрати ані слова. Голоси занадто тихі, та й віддаль така, що не розчуєш.
Брязкав і дзенькав метал об метал. Томас одразу ж подумав про хірургічні інструменти: скальпель і такі тоненькі стрижні з дзеркальцями на кінцях. Образи цих речей спливли з туману стертої пам’яті, й Томас, пов’язавши їх з яскравим світлом, усе зрозумів.
Він у лікарні. В лікарні. Останнє, що він міг очікувати в пустелі. Невже його забрали з Пекла? Забрали далеко? Провели через прямтранс?
Світло заступила якась тінь, і Томас розплющив очі. Згори на нього дивилася людина у тому самому кумедному одязі, що й був на людях, які привезли його сюди. Протигаз це, чи що? Великі скельця, а за ними — темні очі. Жіночі очі, визначив Томас, хоч і не знав, звідки така певність.
— Чуєш мене? — почулося питання. Точно жінка, нехай голос і приглушує протигаз.
Томас спробував кивнути, а чи вийшло, він не знав.
— Непередбачена ситуація, — жінка подивилася вбік. Звертається до когось іншого. — Звідки в місті бойовий пістолет? Ви уявляєте, скільки на тій кулі було іржі та бруду? Не кажучи вже про бактерії.
Говорила вона дуже сердито.
Їй відповів чоловік.
— Ви працюйте. Маємо відіслати його назад. І якнайшвидше.
Томас не мав часу добре обміркувати їхню розмову. В плечі знову розцвів біль — геть нестерпний.
Укотре хлопець знепритомнів.
Знову отямився.
Щось було не так. Він не міг точно сказати, що саме. Згори струменіло те саме світло, але цього разу Томас не стулив повік і повернув голову вбік. Бачив він уже ліпше, і навіть погляд вдалося сфокусувати: сріблясті кахлі на стелі, сталева конструкція з купою шкал, перемикачів і моніторів. Нічого не зрозуміло.
Аж тут його осяяло. Осяяння приголомшило Томаса настільки, що він ледве міг повірити.
Біль минувся. Зовсім. Цілковито.
Навколо нікого, ані душі. Ні темно-зелених костюмів чужинців, ні протигазів, ні скальпелів у плечі… Томас, схоже, лишився сам, а відсутність болю в плечі викликала екстаз. Невже людині буває так добре?
Ні. Вочевидь, це наркотик.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Той, що біжить лабіринтом. Випробування вогнем» автора Джеймс Дешнер на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 41“ на сторінці 1. Приємного читання.