TextBook Минуло кілька секунд, поки Томас усвідомив, що він стоїть, затамувавши подих. Він судомно й глибоко вдихнув і вражено роззирнувся порожньою кімнатою. Ні набряклих посинілих мерців. Ні смороду.
Ньют, проштовхнувшись повз нього, прокульгав на середину застеленої килимом кімнати.
— Не може бути, — промовив він, повільно роззираючись і зводячи очі на стелю, з якої ще кілька хвилин тому звисали на мотузках трупи. — Так швидко ніхто б не встиг зняти тіла. До їдальні ніхто не входив. Ми б почули!
Томас відступив до стіни, даючи дорогу Арисові та глейдерам. По черзі виходячи зі спальні, вони з тихим подивом дивилися на спорожнілу їдальню, ще недавно вщерть наповнену мерцями. Томас відчував у грудях порожнечу, так наче він уже стомився дивуватися.
— Твоя правда, — погодився Мінхо з Ньютом. — Скільки ми просиділи з зачиненими дверима — хвилин двадцять? Так швидко ніхто не встигне зняти стільки небіжчиків. До того ж ця будівля замкнена зсередини.
— І смороду так легко не позбудешся, — додав Томас.
Мінхо кивнув.
— Ну, ви в нас дуже мудрі шлапаки, — пирхнув Казан. — Але роззирніться. Трупів немає. І хай що там ви собі думаєте, їх треба було якось позбулися.
Сперечатися — та й довго розводитися на тему дивного зникнення мерців — Томасові не хотілося. І не таке бачили.
— Послухайте, — промовив Вінстон. — І божевільні більше не горлають.
Томас відслонився від стіни і дослухався. Тиша.
— А я гадав, що їх просто з Арисової кімнати не чути. Але вони реально постуляли пельки.
За мить уже всі мчали до великого дортуару, двері до якого вели з дальнього кінця їдальні. Всім кортіло визирнути з вікна. Бо перед тим, коли за ґратами з вереском товклися психи, вони з переляку нічого толком і не роздивилися.
— Очманіти! — вигукнув Мінхо десь попереду і без зайвих слів зник у дортуарі.
Глейдери зупинялися в порозі, вибалушивши очі. Якийсь час чекали, а вже потім заходили. Томас зайшов досередини, пропустивши всіх уперед, включно з Арисом.
Як і всі, Томас був просто вражений. Загалом кімната мало чим відрізнялася від тієї, яку хлопці нещодавно покинули. Однак він помітив один важливий момент: вікна були закладені цеглою. Світло линуло з панелей на стелі.
— Навіть якби вони швидко впоралися з прибиранням трупів, — сказав Ньют, — але ж на цегляну кладку часу точно б не вистачило. Що тут відбувається?
Просунувши руку крізь ґрати, Мінхо помацав одну з кладок.
— Міцна, — мовив він.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Той, що біжить лабіринтом. Випробування вогнем» автора Джеймс Дешнер на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 8“ на сторінці 1. Приємного читання.