Розділ 55

Тільки зусиллям волі Томас змусив себе не зупинитися й не розвернутися до Терези. «Що? Чому ти відразу не розповіла про Ариса?» Наче мало йому причин не любити цих двох!

— Ви чого замовкли? — запитав раптом Арис. — Про мене пліткуєте? Подумки?

Неймовірно, і де тільки ділася його кровожерливість? Ніби Томасові привиділося жахіття у мертвому гаю.

Томас видихнув усе, що в ньому накопичилося:

— Не можу повірити. Ви двоє…— він не договорив, зрозумівши, що не дуже здивований. Зрештою, він бачив цього хлопця в недавньому сні-спогаді. Арис теж бере участь у цьому — хай що це є. І те, як вони спілкувалися у тому сні, наводило на думку, що вони на одному боці. Принаймні колись були.

— От гниляк, — нарешті промовив Томас. — Терезо, продовжуй.

— Гаразд. Ще треба багато чого пояснити, тож мовчи і слухай, зрозумів?

Від довгого спуску ноги вже судомило.

— Зрозумів. Тільки… як ти визначаєш, коли говориш зі мною і коли — з ним? Як працює зв’язок?

— Просто працює, і все. Уяви, я запитаю, як тобі вдається ступати то лівою, то правою ногою. Це… природно. Мозок діє автоматично.

— Ми з тобою теж спілкувалися, чувак, забув? — нагадав Арис.

— Ні, не забув, — пробурмотів Томас, украй роздратований і засмучений. Якби зараз він міг повернути пам’ять — до останнього спогаду, всі шматочки пазлу стали б на свої місця, і тоді можна було б рухатися далі. От тільки навіщо «БЕЗУМ» стирає пам’ять? І навіщо час до часу спливають якісь уривки спогадів? Це випадково чи навмисно? Побічний ефект Переміни?

Стільки питань! Стільки гнилих питань — і жодної відповіді!

— Добре, — сказав Томас, — триматиму і рота, і мозок на замку. Продовжуй.

— Про мене й Ариса поговоримо потім. Я практично нічого не пам’ятаю: коли отямилася, то все забула. Кома — частина Змінних, і телепатичне спілкування збереглося, щоб ми не звиханулися. Адже ж ми самі певною мірою це все влаштували.

— Влаштували? — перепитав Томас. — Я не…

Наздогнавши Томаса, Тереза поплескала його по спині.

— Ти обіцяв мовчати.

— Обіцяв, — буркнув Томас.