Томас нічого не зміг із собою вдіяти. Першої миті йому здалося, що то Тереза, і закортіло гукнути її. Хотілося без надії сподіватися, що це вона — чекає на нього всього за кількасот ярдів звідси.
«Терезо?»
Нічого.
«Терезо? Терезо!»
Нічого. Болюча вирва в голові, що утворилася зі зникненням Терези, нікуди не поділася — вона була як порожній ставок. Але… раптом це і справді Тереза? Може, це таки вона. Може, вони просто в тратили дар спілкуватися подумки.
Вийшовши з-за будинку, дівчина й далі стояла нерухомо. І хоч її постать ховалася в тіні, було видно, що вона дивиться на глейдерів, схрестивши руки на грудях.
— Це часом не Тереза? — запитав Ньют, наче думки прочитав.
Томас машинально кивнув. І швидко озирнувся — чи ніхто не помітив. Здається, ніхто.
— Гадки не маю, — сказав він нарешті.
— Думаєш, це вона репетувала? — припустив Казан. — Бо щойно вийшла, і крики вщухли.
Мінхо пирхнув.
— Та це радше вона мучить іншу дівчину. Побачила, що ми наближаємося, і вирішили звільнити її від страждань і просто вбити, — він навіщось плеснув у долоні.— Гаразд, хто хоче вийти назустріч милій панночці?
Томас дивувався, яким легковажним часом буває ватажок.
— Я піду, — зголосився він трохи гучніше, ніж хотів. Бракувало ще зрадити перед усіма свої сподівання, що незнайомка в тіні — і справді Тереза.
— Я ж пожартував, гнилоголовий, — відрізав Мінхо. — Ходімо всі разом, бо раптом її прикриває банда психів-ніндзь.
— Психів-ніндзь? — перепитав Ньют, чи то здивований, чи роздратований жартами Мінхо.
— Еге ж. Ходім, — озвався Мінхо і пішов уперед.
Піддавшись раптовому імпульсу, Томас крикнув:
— Ні! — і, знизивши голос, додав: — Ні, хлопці, ви залишайтеся тут, а я сам піду. Раптом там пастка, а ми, як ідіоти, підемо разом і потрапимо в неї всі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Той, що біжить лабіринтом. Випробування вогнем» автора Джеймс Дешнер на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 20“ на сторінці 1. Приємного читання.