Розділ 7

Томас не мав часу довго міркувати над Ньютовими словами. Він саме намагався вирішити, що відчуває: страх чи збентеження, аж раптом залунала сирена. Інстинктивно затуливши вуха руками, Томас озирнувся на товаришів.

Побачивши на їхніх обличчях подив, змішаний з упізнаванням, він теж це згадав. Той самий сигнал пролунав у Глейді з прибуттям Терези в Ящику. Томас чув цей звук тільки раз, а тут, у замкнутому просторі, він гримів гучніше, посилений луною. Але він був певен: сигнал той самий. Сигнал, який у Лабіринті означав прибуття новачка.

Сирена не вщухала, і Томас уже відчував, як за очницями наростає біль.

Глейдери метушилися кімнатою, витріщаючись на стіни та стелю в пошуках джерела звуку. Дехто, затискаючи вуха долонями, повсідався на ліжка. Томас теж шукав джерело сирени, але не помітив ні динаміків, ні решітки обігрівача або кондиціонера в стінах — нічого. Звук лунав водночас звідусіль.

Схопивши Томаса за плече, Ньют гаркнув йому на вухо:

— Це такий самий клятий сигнал, як коли новачка присилають!

— Знаю!

— Навіщо його врубали?

Томас стенув плечима, намагаючись приховати роздратування. Звідки йому знати, чому виє сирена?

Тим часом Мінхо з Арисом повернулися з убиральні. Обидва потирали татуювання на шиях, роззираючись по кімнаті. Зовсім скоро вони збагнули, що і решта хлопців тавровані. Казан підійшов до дверей і вже простягнув пальці до відсутньої ручки…

— Стривай! — гаркнув Томас і кинувся до дверей, а за ним Ньют.

— Що таке? — здивувався Казан. Його пальці завмерли за декілька дюймів від дверей.

— Поки не знаю, — відповів Томас, не впевнений, чи чути його через завивання сирени. — Цей сигнал — це ж тривога. Здається, щось лихе сталося.

— Атож! — вигукнув Казан. — І треба вшиватися звідси!

Не чекаючи на відповідь, він штовхнув двері — але ті й на дюйм не зрушили. Казан знову штовхнув — марно. Тоді кухар усією вагою навалився на двері, штовхнувши їх плечем.

Жодного результату. Наче по той бік двері заклали цеглою.

— Це ти гнилу ручку зламав! — заверещав Казан і гупнув двері долонею.

Кричати у відповідь Томасу не хотілося. Він стомився, й горло вже боліло. Склавши руки на грудях, Томас прихилився до стіни і подивився на глейдерів. Здавалося, від марних пошуків відповідей і виходу хлопці стомилися не менше за нього. Вони або сиділи на ліжках, або просто стояли з порожніми обличчями.

Томас — швидше за все, від безвиході — знову покликав Терезу. Потім знову і знову. Дівчина не відповіла, але, може, Томас через весь цей галас просто неспроможний зосередитися? Він і досі не відчував присутності подруги. Це було все одно що одного ранку прокинутися і не виявити в роті жодного зуба. І до люстра бігти не треба, бо й так зрозуміло: їх немає, пропали.