TextBook Наступні тридцять секунд були просто жахливі для Томаса.
Псих боровся. Бився в конвульсіях. Задихався і плювався. Бренда тримала його, поки Томас, провертаючи ніж, вганяв лезо глибше. Псих не квапився помирати: світло поступово згасало в його божевільному оці,— сили й жага до життя помалу полишали його.
Нарешті уражений Спалахом чоловік помер, і Томас відкинувся назад; усе його тіло було напружене, ніби моток іржавого дроту. Хлопець судомно хапав ротом повітря і боровся з нудотою.
Він убив людину. Забрав чуже життя. Здавалося, всередині його тіла розлилася отрута.
— Треба тікати, — промовила Бренда, схопившись на ноги. — Решта не могли не почути галасу. Ходімо.
Томас не міг повірити, як швидко вона оговталася, як швидко забула про скоєне. З іншого боку, вибору не було. Перші звуки, що свідчили про погоню психів, полинули коридором, наче сміх гієн у каньйоні.
Томас змусив себе зіп’ятися на ноги, притлумлюючи докори сумління, що зжирали його зсередини.
— Гаразд, тільки не треба більше.
Спочатку срібні кулі — пожирачі голів. Тепер бійка з психами в темряві.
— Ти про що?
Томас уже на всеньке життя наперед набігався по темних тунелях.
— Хочу на світло. Начхати, як нам це вдасться. Хочу на світло. Негайно.
Бренда не сперечалася. Минули кілька поворотів і незабаром побачили довгу залізну драбину, що вела до неба, геть з Підземелля. За спиною і досі шуміли психи. Чувся сміх, і крики, і хихотіння. Час до часу зривався зойк.
Довелося попрацювати, щоб відчинити люк, аж ось віко зрушило з місця, і втікачі вилізли на поверхню, в сірі сутінки, опинившись в оточенні неймовірно високих будівель, які тяглися в усіх напрямках. Навкруги було навалене сміття, подекуди виднілися трупи. В повітрі висів запах гниття й порохів. Стояла спека.
А от людей не було. Принаймні живих. На мить Томас злякався, що трупи — це глейдери, проте напівзогнилі тіла належали дорослим чоловікам і жінкам.
Бренда повільно роззирнулася, щоб зорієнтуватися.
— Так, здається, гори в тому напрямку, — вказала вона в кінець вулиці, але самих гір видно не було, ще й будівлі затуляли призахідне сонце.
— Впевнена? — запитав Томас.
— Впевнена. Ходімо.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Той, що біжить лабіринтом. Випробування вогнем» автора Джеймс Дешнер на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 34“ на сторінці 1. Приємного читання.