Розділ 62

Бренда подивилася на Томаса переляканими очима, на її обличчі читався біль, а чоловік мовчки волочив її металевою підлогою берга. До люка, до вірної смерті.

Він уже здолав півдороги, коли Томас не витримав.

Він стрибнув, вдаривши чоловіка під коліна; чорний пістолет відлетів убік. Бренда впала і покотилася, але вмить підскочила Тереза, зловила дівчину і відтягнула вбік. Схопивши чоловіка за горло лівою рукою, правою Томас намацав пістолет, схопив і прицілився.

— Більше ніхто не помре, — важко сапаючи і сам собі дивуючись, заявив Томас. — Якщо всього, через що ми пройшли, недосить, аби скласти ваші дурнуваті тести, тоді будемо вважати, що ми їх завалили. Але тести закінчилися, — кажучи це, Томас міркував, чи не так усе й було задумано. Хоча це вже байдуже: Томас не жартував. Годі вже безглуздих убивств і смертей.

Обличчя чоловіка трохи пом’якшало, і на ньому навіть з’явилася подоба посмішки. Незнайомець відповз до стіни, а дверцята люка зачинилися. При цьому петлі вищали, як різана свиня. Ніхто не промовив ані слова, поки дверцята з клацанням не стали на місце і не стих останній порив вітру.

— Мене звати Девід, — відрекомендувався чоловік; у тиші, що її порушували тільки гудіння двигунів і сопел, голос його прозвучав несподівано гучно. — Не хвилюйтеся. Правда на вашому боці, Випробування закінчилися. Все закінчилося.

Томас глузливо кивнув.

— Десь я це вже чув. Ми досвідчені й більше не дозволимо поводитися з нами, як зі щурами. Годі вже.

Девід обвів вантажний відсік поглядом, немов перевіряючи, чи згодні інші з тим, що каже Томас. Сам Томас не ризикнув випустити його з поля зору. Довелося просто повірити, що за спиною в нього стоять люди.

Нарешті Девід знову подивився на Томаса і, примирливо піднісши долоню, почав повільно підводитися, а підвівшись, сховав руки в кишені.

— Ти ніяк не зрозумієш, що все йшло і йтиме за сценарієм. Але це правда, Випробування завершилися. Ми веземо вас у безпечне місце — справді безпечне. Більше ніяких тестів, ніякої брехні, ніяких підстав. Ніякої облуди.

Помовчавши трохи, він провадив:

— Пообіцяти вам я можу тільки одне. Коли ви довідаєтеся, заради чого проходили Випробування і чому таке важливе число тих, хто зацілів, то все зрозумієте, обіцяю.

Мінхо пирхнув:

— Такого дристу я ще в житті не чув.

Томас, попри все, не міг не порадіти, що Мінхо не втратив свого почуття гумору.

— А що ліки? Нам їх обіцяли. Дайте ліки нам і нашим провідникам, бо в іншому разі про довіру й мови бути не може.

— Ви ліпше подумайте, чого хочете просто зараз, — порадив Девід. — Відтепер усе буде по-іншому. Ліки ви отримаєте, як і було обіцяно. Тільки-но повернемося в штаб. Пістолет можеш залишити собі. До речі, якщо хочете, віддам вам більше зброї. Битися і справді нема з ким і з чим, і не буде більше тестів, тож не доведеться від них відмовлятися. Коли берг приземлиться, ми вас вилікуємо, і ви вільні робити, що заманеться. Єдине, ми попросимо вислухати нас. Просто вислухати. Упевнений, ви заінтриговані, що стоїть за Випробуваннями.

Томасові хотілося заверещати на чоловіка, але він розумів, що це марно. Отож лише відповів якомога спокійнішим голосом: