Розділ 36

— Ніхто вас і пальцем не зачепить, — пообіцяв Здоровило. — Звісно, коли поводитиметеся як слід. До кінця свята ще самі до нас попроситеся. Повірте мені.

Томас намагався не впадати у відчай.

— Ходімо вже, — сказав він Білявцю.

— Тебе чекаємо, — вказав той пістолетом на сходи.

Томас ухопив Бренду за руку і притягнув ближче до себе.

— Ходімо розважимося, люба, — промовив він, вклавши у тон увесь сарказм. — Свято чекає!

— Які ж вони милі,— промовила Хвостата. — Як побачу закохану парочку, то аж плакати хочеться, — вона змахнула зі щік уявні сльози.

Й на мить не забуваючи про націлений у спину пістолет, Томас повів Бренду вниз, до старих дверей. Місця у вузькому коридорчику вистачало тільки на двох, щоб пройти плечем до плеча. Не помітивши ручки, Томас запитально подивився на Білявця, який стояв на дві сходинки вище, і той сказав:

— Умовний стукіт. Тричі повільно і тричі швидко кулаком і двічі — кісточками.

Томас ненавидів цих людей. Ненавидів за спокійний тон і милі слова, в яких вчувалося знущання. У якомусь сенсі ці психи набагато гірші за отого безносого, якого вчора зарізав Томас: там бодай зрозуміло було, чого чекати.

— Стукай, — прошепотіла Бренда.

Стиснувши пальці в кулак, Томас тричі повільно гупнув у двері, потім тричі швидко. Нарешті двічі постукав кісточками пальців. Двері одразу ж відчинилися, випустивши надвір шквал оглушливої музики.

У дверях стояв здоровило: пірсинг у вухах і в носі, татуювання по всьому тілу. Волосся він мав біляве й довге, нижче плечей. Не встиг Томас усе це як слід роздивитися, як чоловік заговорив.

— Привіт, Томасе. А ми чекали на тебе.