Розділ 40

Томаса відкинуло назад, розвернуло і жбурнуло долілиць, аж ніс хряснув об землю. Крізь біль і приглушений дзвін у вухах хлопець почув другий постріл, потім хтось крекнув, когось ударили, скреготнув метал об цемент.

Перекотившись на спину, Томас затиснув рукою рану і набрався мужності поглянути на неї. Дзвін у вухах тільки посилився. Білявця тим часом повалили на землю — хтось щосили його гамселив.

Мінхо.

Томас нарешті глянув на рану. Від її вигляду пульс у нього почастішав удвічі.

Крізь маленьку дірочку в сорочці, трохи вище пахви, виднівся червоний набряк, і з рани цебеніла кров. І боліло! Боліло страшно. Якщо головний біль здавався Томасу важким, то цей був учетверо дужчий: наче згусток болю встромили в плече, і тепер він поширювався по всьому тілу.

Ньют, опустившись навколішки, почав оглядати Томаса.

— Він мене підстрелив, — бовкнув Томас: ще одна безглузда фраза в переліку найбезглуздіших фраз, що він колись промовляв. Біль живими металевими скобами вгризався в нутро, колючи й дряпаючи своїми гострими кінчиками. Ось уже вдруге за день у Томаса потьмарилася свідомість.

Хтось передав Ньютові футболку, і він, згорнувши її, міцно притиснув до рани. Накотилася нова хвиля болю, і Томас скрикнув, геть не переймаючись тим, що поводиться як дівчисько. Такого болю він ще в житті не відчував. Світ знову став мерхнути.

«Відключайся, — благав сам себе Томас. Будь ласка, відключайся, не хочу нічого відчувати».

Почулися голоси — такі ж далекі, як його власний тоді, коли його накачали наркотиками.

— Можу вийняти цю бридь, — сказав Хорхе — хто б міг подумати! — Тільки вогонь доведеться розпалити.

— Тут не місце, — озвався хтось. Ньют?

— Забираймося з цього гнилого міста, — то був стовідсотково Мінхо.

— Гаразд. Допоможіть його нести, — мовив хтось інший. Томас не впізнав.

Томаса підхопили знизу, взяли за ноги. Болить! Хтось сказав, що рахує до трьох. Один. Болить! Два. Ой. Три!

Томас полинув у небо, і біль вибухнув з новою силою.

А тоді сповнилося його бажання відключитися, і пітьма змила всі турботи.

Отямився Томас мов у тумані.

Світло засліплювало, він не міг до кінця розплющити очі. Тіло сіпалося й підскакувало: його і досі міцно тримали руки товаришів. Чулося швидке, важке сапання. Тупотіли ноги по тротуару. Хтось щось крикнув, але слів розібрати не вдалося. Трохи віддалік лунали божевільні верески психів, які, попри застереження, таки переслідують глейдерів.