Розділ 17

Глейдери поступалися хлопцям дорогою, вочевидь щасливі, що ці троє першими вийдуть назовні. Спершу Томас примружився, а потім і зовсім прикрив очі долонею. Дедалі слабше вірилося в те, що можна вийти з тунелю в таку жахливу спеку і вціліти.

Мінхо зупинився на останній сходинці, всього за крок од прямого променя світла. Повільно простягнув під промінь руку. Шкіра в Мінхо була смаглява, але Томасу здалося, що під сонцем вона засяяла білим вогнем.

Витримавши кілька секунд, Мінхо відсмикнув руку і потрусив нею в повітрі, ніби йому стукнули молотком по пальцю.

— Ох і пече! Ох і пече, — він повернувся до Томаса і Ньюта. — Треба в щось загорнутися, бо вже за п’ять хвилин отримаємо сонячні опіки другого ступеня.

— Можемо витрусити мішки, — запропонував Ньют, знімаючи з плеча свої речі.— Зробимо собі плащі й перевіримо, чи захистять. Якщо спрацює, з половини простирадл справимо накидки, другу залишимо під мішки.

Томас устиг розгубити харчі з мішка, поки рятував Вінстона.

— Ми тепер схожі на привидів — будемо відлякувати ворогів.

Мінхо, який не вирізнявся ощадливістю, як Ньют, просто перевернув мішок і все з нього витрусив. Глейдери, що стояли найближче до ватажка, заходилися ловити харчі, поки ті не попадали поміж сходинками.

— Кумедний ти, Томасе. Будемо сподіватися, що нам надворі психи не попадуться, — сказав він, розв’язуючи вузли на простирадлі.— На такому сонці навряд чи хтось виживе. Якщо пощастить, знайдемо лісок чи якесь інше укриття.

— Не впевнений, — відповів Ньют. — Там якраз нас можуть чекати кляті психи.

Томасові вже набридло те просторікування. Він більше не міг ні про що думати, йому хотілося вийти назовні й самому дослідити місцевість.

— Поки не вийдемо, нічого напевне знати не будемо. Ходімо, — розправивши простирадло, Томас щільно загорнувся в нього, як бабця в шаль. — Ну як я вам?

— Як найбридкіша на світі шлапачка, — відповів Мінхо. — Подякуй богам на небесах, що сотворили тебе хлопцем.

— Дякую.

Мінхо з Ньютом, за Томасовим прикладом, загорнулися в простирадла й цілковито сховали під них руки. Вони ще й зробили такі собі каптури, щоб затінити обличчя. Томас вирішив вчинити так само.

— Готові, шлапаки? — запитав Мінхо, дивлячись по черзі на Ньюта і на Томаса.

— Щось я збуджений, — зізнався Ньют.

Томас не був певен, що вжив би саме таке слово, але йому теж нетерпеливилося діяти.

— Я також. Ходімо.