Розділ 37

— Це щось на взір підручника, де пояснюється, як бути сильним, щоб перемогти наступного разу, — сказав Девіт. — Люди ховають такі Біблії по всьому місту, щоб скористатися ними, коли почнеться наступний цикл протистояння. Ти бачив на стінах цифри та слова? Більшість чисел являють собою коди для знаходження Біблій та схронів зі зброєю.

— Звісно, знаходяться розумники, — додав Льюїс. — Вони пишуть фальшиві Біблії і навмисне дають у них хибні поради. — Він обережно показав зошит Ґабріелові. — Може, ти скажеш, це фальшива Біблія чи справжня?

Ґабріел узяв зошит і розкрив його. На кожній сторінці було нашкрябано вказівки щодо знаходження зброї та облаштування оборонних позицій. Деякі сторінки містили безсистемні пояснення причини існування пекла та його потенційних мешканців.

Ґабріел віддав книгу Льюїсові.

— Я не можу сказати, справжня вона чи ні.

— Отож, — зітхнув Девіт. — Ніхто нічого не знає.

— Тут чинне лишень одне правило, — зауважив Льюїс. — Роби те, що добре для тебе.

— Ви б краще добряче подумали та змінили свою поведінку, — сказав їм Ґабріел. — Усе закінчиться тим, що вас стратить комісар патрулів. Йому треба зробити так, аби він був останнім, хто залишиться живим.

Девіт незадоволено скривився, як маленька дитина.

— Що ж, може, це й правда. Але ж ми нічим не можемо зарадити.

— Ми можемо допомогти один одному. Якщо я знайду звідси вихід, то ви зможете вирушити разом зі мною.

— Та невже? — здивувався Льюїс.

— Мені лише треба знайти портал. Комісар сказав, що в більшості легенд ідеться про кімнату, де в теках зберігалася шкільна документація.

Вовки перезирнулися. Було видно, що їхній страх перед комісаром ледь чи не переважував їхнє бажання втекти.

— Може... може, ми відвеземо тебе туди ненадовго, щоб ти швидко подивився, — мовив Девіт з непевністю в голосі.

— Якщо ви зібралися вшитися з Острова, то я — з вами, — сказав Льюїс. — Тоді зробімо це зараз. Нині в будинку нікого немає, усі пішли на облаву — ловити тарганів.

Розв’язавши Ґабріела, вовки допомогли йому підвестися. Міцно тримаючи його за руки, вони вивели його зі спортзалу та швидко потягли порожнім коридором до кімнати з теками. Обережно й перелякано відчинивши двері, Девіт і Льюїс утягли Ґабріела всередину.

Відтоді як Мандрівник був тут востаннє, у кімнаті нічого не змінилося. За єдине джерело світла правили газові факели, що горіли в розломах рур. Хоча Ґабріел і страждав від постійного болю, він насторожився. Щось невловиме підказувало, що ця кімната є незвичайною. Тут має бути портал. Озирнувшись, він побачив, що Девіт і Льюїс стоять позаду й спостерігають за ним, немов за чаклуном, котрий ось-ось розпочне своє видовищне дійство.

Ґабріел повільно рушив ближнім проходом повз металеві шафи з теками. Коли вони з Майклом були хлопчаками, матінка при нагоді часто гралася з ними. Вона ховала в домі якийсь маленький предмет, і вони його шукали, а вона тим часом приказувала — «холодно» чи «тепло». Далі проходом.

Іще далі. Щось незвичне Мандрівник відчував неподалік робочого місця посеред кімнати. «Тепло, — подумав Ґабріел. — Тепліше. Ні, не сюди».