РОЗДІЛ 12

Звичайно, він судитиме про неї за її за попередніми діями. Він очікуватиме, що вона прибуде у долину та спробує розпитати людей у стедгольдах, шукатиме інформацію та буде збирати відповідні дані, щоб встигнути вжити заходів щодо можливої небезпеки, незалежно від того, чи це буде оборона в найсильніших стедгольдах чи мобілізація людей з долини та гарнізону, щоб зустріти ворога.

І що він зробить, щоб зупинити такий розвиток подій?

Він в першу чергу шукатиме мене. Щоб убити. І почне сіяти хаос серед стедгольдерів, тим часом виконуючи свій план.

Через неї пройшла хвиля холоду. Вона знову розглянула ситуацію, вона була цілком типовою для Фіделіаса. Він віддавав перевагу простим підходам і прямим рішенням. Не ускладнюйте брехню, завжди повчав він, будуйте прості плани. Залишайте їх відкритими до модифікацій та покладайтеся на свої очі і голову, більше, ніж на будь-який план.

Слух про те, що в Долині з'явився курсор, пошириться серед стедгольдів, як пожежа. З таким же успіхом вона може намалювати круг над серцем і почекати, коли стріла вдарить у центр. Через тіло поповз повільний холод. Тепер він справді вб'є її. Фіделіас дав їй шанс, і вона змусила його пожаліти про це. Він не дозволить собі знову зробити таку помилку. Тепер він вб'є її без жодних вагань, якщо вона опиниться на його шляху.

— І я тут, щоб зупинити його — прошепотіла вона. І знову почала тремтіти.

Хоча вона й намагалася сказати собі, що такий висновок не вплине на її рішення, вона відчула як страх поселився у животі, погнав павука з холодними лапами вгору і вниз по її хребту. Вона не могла дозволити собі розкіш відкрито назвати себе і тим самим стати мішенню для Фіделіаса. Це було все одно що попросити власної смерті, швидкої і певної. Вона повинна була залишатися спокійною, як можна довше прихованою. Втікачка-рабиня була набагато менш незвичним явищем у прикордонні, ніж емісар Корони з попередженням про можливе вторгнення. Вона не могла дозволити собі зараз відкритися, поки не знатиме, кому вона може довіряти, хто міг би дати їй інформацію, яка дозволить їй рішуче діяти. Розплатою буде її власна смерть і, можливо, катастрофа для всієї Долини.

Вона подивилася на хлопчика, все ще думаючи. Йому не потрібно було прийти і допомагти їй напередодні увечері, але він це зробив. Хлопчик був сміливим, навіть якщо йому не вистачало більш здорового глузду — вона не відчувала нічого іншого, крім радості, що він це зробив. Це говорило дещо про його характер, і, в свою чергу, про народ, який він представляв. Під час сну в його гарячці він говорив не з матір'ю чи з батьком, а з тіткою, яку звали Ісана. Сирота?

Амара зітхнула і відчула пустоту у животі. Вона підвелася і пішла до дерев, посаджених біля басейну. Як вона і очікувала, серед них було кілька плодових дерев. Гай ніколи не обмежувався однією можливістю, коли міг отримати одразу кілька. Створивши цей Меморіал для свого померлого сина, він віддав вражаючу данину пам'яті Принцеса, нагадав Високим Лордам, якою владою він володіє, і забезпечив місце притулку собі (або своїм агентам) одночасно.

Вона зривала фрукти з дерев і їла, вивчаючи територію навколо неї. Потім підійшла до статуй. Вони були озброєні справжніми щитами та зброєю, короткими, міцними лезами Королівської гвардії, призначеними для використання в ближньому бою, коли треба знешкодити або вбити одним ударом. Вона витягнула один та перевірила його заточку. Край виявився тупим, і вона повернула його на місце. Їжа, притулок та зброя. Гай був параноїдальною старою лисицею, і вона була рада цьому.

Її рука смикнулася, коли вона повертала меч у піхви, і вона подивилася на брудну пов'язку на ній. Вона витягнула ніж Фіделіаса і відрізала від спідниці нову смужку. Висушила її біля вогню — перед тим, як зрізати стару, промити рану чистою водою та накласти свіжу тканину. Якийсь неспокій у думках вимагав її уваги, але вона відсунула його. В першу чергу робота.

Тепер Амара рухалася швидко і рішуче. Переконавшись, що хлопець мирно спить, вона зірвала і поклала кілька фруктів на один з щитів, використавши його як тарілку, і поклала біля нього. Помила одяг у басейні і повісила на гілки маленьких дерев, щоб той висох біля вогню. Викликала втомленого Цирруса спостерігати навколо Меморіуму і попередити її, якщо хтось підійде. І коли це було зроблено, знайшла гладкий камінь серед грунту під рослинами і використала його, щоб відточити край ножа.

Тут її застали сльози. Спогади про роки навчання, бесіди про життя, якими вона ділилися з людиною, яка була її вчителем, повернулися до неї. Вона любила його, по-своєму, любила небезпеку своєї роботи, любила той досвід, яким він ділився з нею, любила роботу, до якої її готували. Він знав, що значило для Амари бути Курсором. Він знав це, і робив все, щоб допомогти їй вчитися і закінчити Академію.

Він зробив все, окрім одного — не сказав їй правди. Амара відчула, як навертаються сльози, і дозволила їм текти. Це боляче. Боляче думати, що він повернув проти Корони, що він, в цьому єдиному акті зради, поставив під загрозу все, чого вона намагалася досягти, що поклялася захищати. Він заявив, що його життя в якості курсора було порожнім, безглуздим, і, на додачу, її також. Його дії, а не його слова, говорили, що все це була порожня, непотрібна брехня.

Незалежно від того, що станеться з курсором Амарою, вона зупинить його. Що б він не планував, виправдовуючи це якимись вищими міркуваннями, Фіделіас був зрадником. Цей холодний факт терзав її серце. Ніж дзвенів, коли камінь пролітав вздовж краю леза, і сталь змочували її власні сльози. Зрадник. Вона зупинить його. Їй доведеться його зупинити.

Амара не дозволила собі схлипнути. Вона трималася до тих пір, поки її горло не заболіло від цього зусилля. Вона моргнула, стираючи з очей сльози і далі відточувала край маленького ножа, поки той не заблищав у світлі вогню.