РОЗДІЛ 12

Амара хмикнула. Якби Гай хотів, щоб вона це знала, то, звичайно, він би сказав їй це. Можливо він довіряє її компетенції самостійно вирішувати, що він має на думці. Або не довіряє їй.

Вона відвернулася від дверей і мовчазно побрела назад до вогню, зайнята своїми думками. Вона прихилилася до стіни біля одного з кам'яних вартових, і провела пальцями по волоссю. Їй треба рухатися. Звичайно, вороги Корони не будуть сидіти клавши руки, як тільки погода зміниться. Їй доведеться розробляти план на ходу, і приступати до роботи над ним відразу.

Першим ділом, як сказав би Фіделіас, буде збір інформації. Їй доведеться встановити, що відбувається в Долині, від цього залежатимуть її подальші дії — заявити про себе як про курсора Корони місцевому графові або повідомити Гая.

Вона сковтнула. Все, що у неї було зараз, — маленький ніж, який вона викрала з черевика Фіделіаса, і одяг рабині, занадто легкий для такої погоди, з якою вона зіткнулася. Вона повернулася назад до хлопця, який спав біля вогню, повернувшись набік, і досі тремтів.

Вона теж мала його.

Амара присіла біля хлопчика і поклала руку на його лоба. Він видав м'який стогін. Його шкіра була сухою і гарячою, а від дихання потріскали губи. Вона нахмурилася і повернулася до води, вхопила руками пригоршню і повернулася до нього. Вона спробувала його напоїти, намагаючись лити воду у рот. Більша частина її просочилася крізь її пальці і забризкала йому підборіддя і шию, але йому вдалося трохи ковтнути. Амара кілька разів повторювала цей процес, поки хлопчик трохи розслабився, і йому нібито стало легше.

Вона знову оглянула його, коли взяла червоний плащ, щоб згорнути його і підкласти замість подушки йому під голову. Він був прекрасною дитиною, багато його рис були доволі красиві. Його волосся вилося навколо голови темними глянцевими кучерями. У нього були довгі, товсті вії, які багато чоловіків зовсім не цінять, і його руки закінчувалися довгими стрункими пальцями, які, здавалося, абсолютно не підходили до решти його тіла, обіцяючи значне зростання. Його шкіра, де не була забита синяками або подряпинами, сяяла чистотою молодості, якось уникнувши незручного підліткового віку. Вона не бачила, якого кольору були його очі, під час усіх подій минулого вечора, але його голос у бурю був виразним і дзінким.

Вона насупилася, вивчаючи хлопчину. Він майже напевне врятував її життя. Але хто він був? Вони знаходилися далеко від місцевих стедгольдів. Вона спеціально вибрала таке глухе місце, щоб уникнути своєї появи перед очима будь-якого місцевого жителя. Тоді що там робив хлопець, всередині лісу, у цій бурі?

— Додому, — пробурмотів хлопчик. Амара подивився на нього, але він не відкрив очей. Його обличчя зморщилось.

— Вибачте, тітка Ісана. Дядько Бернард повинен був бути вдома. Я тільки хотів, щоб він безпечно добрався додому.

Амара відчула, як очі розширюються. Бернардгольд був найбільшим стедгольдом у Долині Кальдерона. Стедгольдер Бернард був дядьком хлопчика? Вона нахилилася ближче і запитала його:

— Що сталося з дядьком, Таві? Йому було боляче?

Таві кивнув, сонно.

— Марат. Хедбан. Брутус зупинив його, але він встиг його вкусити.

Марат? Дикуни не створювали королівству жодних проблем з моменту інциденту на цьому місці п'ятнадцять чи шістнадцять років тому. Амара скептично віднеслася до слів Гая, коли той висловив стурбованість з приводу маратів, але, мабуть, марат був один, він пробрався у долину Кальдерона і напав на алеранського стедгольдера. Але що це означало? Можливо це був випадковий марат, і така ж випадкова зустріч у лісі?

Ні. Досить дивно для простої випадковості. За цим ховається щось більше.

Амара стиснула рукою тканину плаща від розчарування. Їй потрібна додаткова інформація.

— Таві, - сказала вона. — Що ти можеш сказати мені про цього марата? Він мав хедбана? Чи був він один?

— Якби ж то, — буркнув хлопець. — Ми вбили одного, але у нього був ще один.

— Другий звір?